ПОПУЛІЗМ НЕ ПРОЙДЕ: ВОДОПОСТАЧАННЯ ВИМАГАЄ ПРОФЕСІЙНОГО ПІДХОДУ

Сто сорок три роки. Саме такий юридичний вік столичних артерій – мереж водопостачання та водовідведення. З головою правління ПАТ «АК «Київводоканал» Андрієм БІЛИКОМ ми говоримо про старі й наболілі теми, як-от модернізація зношених мереж, і про новітні проблеми – тарифна політика чи, наприклад, труднощі з переукладанням договорів зі споживачами води, які  раніше були контрагентами житлово-експлуатаційних контор. Ніяк не обійти питань про корупцію. Словом, тем накопичилося багато, а питань – ще більше. Монополісти нарікають: нас не чують. А ми от вирішили послухати. 

– Як ви оцінюєте нинішній технічний стан об‘єктів і мереж, які обслуговує «Київводоканал»?

– У цьому ми, на жаль, нічим не відрізняємося від більшості водоканалів Східної Європи. Що таке «Київводоканал»? Це підприємство зі 143-річною історією, єдиний оператор послуг централізованого водопостачання та водовідведення в Київському регіоні. Ми обслуговуємо Київ і ще 15 міст-супутників. Усі найближчі міста Києво-Святошинського району є нашими клієнтами з водовідведення –  Ірпінь, Вишгород, Вишневе, деякі – з водопостачання. З урахуванням проблем приміської зони, а також наших резервів та потужностей, підприємство є запорукою розвитку приміських територій, особливо західної та північно-західної частини околиць Києва. «Київводоканал» – це понад 4 тисячі кілометрів водопровідних мереж і понад 2 тисячі кілометрів мереж водовідведення. Наші 143 роки – це не тільки юридична зрілість підприємства, але й вік деяких основних засобів. До цього часу в Києві експлуатуються мережі, прокладені у 1892-1898 роках. І за технічними характеристиками ці мережі менш аварійні і більш якісні, ніж мережі пізньої індустріальної забудови радянських часів, або кінця 80-х – початку 90-х.

Які ключові проблеми у забезпеченні водою і водовідведенням в столиці України?

– По-перше, значний рівень зношеності й амортизації основних засобів. Фактично понад 700 кілометрів мереж каналізації і понад 1,5 тисячі кілометрів водопроводу є повністю амортизовані, зношені і вимагають заміни. По-друге, існує проблема з енерговитратами під час експлуатації насосних станцій. «Київводоканал» є найбільшим у столиці споживачем електричної енергії. Її середньодобове споживання становить близько 950 мегават. Це фактично дорівнює споживанню деяких невеликих областей України. Наприклад, Буковина споживає менше, ніж Київський водоканал.

– Чому таке високе споживання електроенергії?

– Місто має складний геодезичний рельєф. Перепад між поймами Дніпра і Печерськими пагорбами складає 110 метрів. Це несуттєво впливає на технічні особливості водовідведення, але вимагає значних витрат на транспортування води системами водопостачання. Плюс усі насосні станції за поодинокими винятками обладнані ще радянським енергетичним силовим обладнанням. Наприклад, найбільш потужні агрегати споживають 3,5 МВт/год. Сучасні європейські аналоги з такими ж характеристиками за потужностями мають удвічі меншу затратність електродвигуна.

– Замінити є можливість?

– Уперше в історії Київводоканал включений у програму співробітництва Уряду України і Світового банку. І саме на реконструкцію енергогосподарств найпотужніших насосних станцій передбачається виділення коштів в обсязі 12 мільйонів доларів. Для нас участь у проекті Світового банку – це скоріше експеримент. За обсягами капіталовкладень він є доволі значним, але з огляду на те, скільки потрібно вкладати щорічно, аби підприємство модернізувалося і виходило на інший рівень енергоощадності, це копійки.

– У споживачів електроенергії часто виникають конфлікти з її постачальниками. Які у вас стосунки із «Київенерго»?

– Непрості. Від початку незалежності України наше підприємство працювало в умовах збиткового тарифу на послуги водопостачання і водовідведення. У «Київенерго» інша ситуація. З перших років незалежності був утворений відповідний орган державного регулювання тарифів на електричну енергію. І ці тарифи для промислових споживачів постійно підвищуються й індексуються – від 3 до 8 разів на рік. А от тарифи на послуги водопостачання і водовідведення до 2011 року –  моменту, коли було прийняте рішення щодо створення Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг, – встановлювалися місцевими громадами. Тобто залежали від політичної ситуації. Відповідно «Київводоканалу» індексувався тариф з нульовою рентабельністю.  Це призвело до того, що ми працювали по тарифу, всередині якого вартість  електричної енергії була інколи вдвічі нижчою, ніж ринкова на момент споживання. На сьогоднішній день операційний борг «Київводоканалу» перед енергопостачальною організацією перевищує 300 мільйонів гривень.

Компанії більше 140 років. На жаль, це не тільки юридичний вік, але й вік деяких основних засобів. До цього часу експлуатуються мережі, побудовані у 1892-1898 роках.

– Це значні кошти.

– Такий обсяг боргу не пов’язаний зі злим умислом.. Ми чітко дотримуємося відповідної структури розподілу платежів при формуванні кошторису витрат підприємства та в повному обсязі сплачуємо передбачені тарифом кошти. При цьому енергопостачальні компанії мають дієві механізми повернення коштів – тимчасово обмежити надання послуг, у тому числі на деякі об’єкти «Київводоканалу», застосувати штрафні санкції, нарахувати пеню. Є практика прийняття рішень судами про нарахування «Київводоканалу» штрафних санкцій за борги минулих періодів. Борги були із запізненням погашені бюджетними субвенціями, а штрафні санкції залишилися. Їхній обсяг сягає 100 мільйонів, і джерел покриття цих коштів у чинному тарифі немає.

– Щось змінилось у відносинах з постачальником електроенергії?

– За останні два роки саме після Революції гідності змінився підхід до тарифів не тільки на електричну енергію, а на всі види послуг ЖКГ, тому що всі вони пов’язані із базовими тарифами – на газ і електроенергію. Переорієнтації бюджетів держави і регіонів із проїдання і компенсації тарифів на економічні рейки вимагають світові донори. Уже другий рік ми працюємо за тарифом, який встановлюється Нацкомісією на рівні економічних витрат виробництва. Він передбачає стовідсоткове покриття собівартості витрат, тож у 2015 році у «Київводоканалу» немає проблем з енергопостачальною організацією,  ми розраховуємося вчасно і в повному обсязі. Однак лишаються борги минулих періодів і штрафні санкції за них. Без законодавчих змін, без допомоги КМДА та Уряду проблему вирішити неможливо.

– Ви бачите варіанти диверсифікації видів діяльності, щоб збільшити доходи підприємства?

– Водопостачання – дуже специфічна і зарегульована галузь господарства. Держава має надзвичайно широкий вибір важелів управління. Хто б не був власником водопостачального підприємства – громади чи приватні інвестори – результат їхньої фінансової діяльності не залежить на 100% від ефективності управлінських рішень менеджменту та акціонерів. Є ліцензійна діяльність, ціна на енергоносії, газ, реагенти, є регулятор, який встановлює, скільки метрів трубопроводів буде прокладено протягом року, є депутатський корпус, політично забарвлений і задіяний у боротьбі за симпатії виборця. Тож про диверсифікацію можемо теоретизувати, але реальність така, що кожен із перелічених факторів впливає на роботу підприємства.

– Наскільки допомагає той факт, що основний акціонер Київводоканалу – це місто?

– Це не захищає від популізму і публічних висловлювань політиків, що з монополіями потрібно боротися, перемагати і заганяти в глухий кут. Але ж природна монополія – це не злочин, а єдиний спосіб існування галузі водопостачання та водовідведення, який може бути економічно вигідним. В нашому випадку боротися з підприємством – все одно, що викручувати кран у своїй квартирі та звинувачувати його в усіх негараздах. Сьогодні з боку  Антимонопольного комітету є конструктивна позиція, що порушення – це зловживання монопольним становищем, а не сам факт існування монополії. У міста є бажання, щоб підприємство було рентабельним, а не збитковим, адже банкрут не зможе виконувати свої життєзабезпечувальні функції. Але не може «Київводоканал» чи тепловики працювати зі збитковим тарифом і бути  в постійному мінусі. Багато років споживали безвідповідально: резерв потужностей використали, довели всі галузі господарства до занепаду. Формується громадянське суспільство, воно полягає не лише у викриванні корупційних намірів і порушень. Серед усього це формування дбайливого ставлення до власного майна і здатність до діалогу, до врахування різних точок зору. Зараз у нас є діалог з депутатами Київради, разом з представниками профільної комісії ми побували на об‘єктах водопостачання та водовідведення, відверто розповідаємо про проблеми,  з чого складається тариф, як приймаються рішення. І коли Київрада розглядала доленосний для Києва проект  про надання згоди на поліпшення майна Бортницької станції аерації в рамках міжурядової угоди з урядом Японії, ми зрозуміли, що нас почули.

– Було багато дискусій?

– Так, але ось факт: незважаючи на належність до різних політичних сил, жодних питань не було в тих депутатів, які бачили цей об’єкт, які готові були слухати про його проблеми, які розуміють, що і до чого. Не проголосував один депутат, який у свій час просував акціонування «Київводоканалу», брав безпосередню участь у передачі акцій водоканалу в «Київенергохолдинг». У галузі комунального господарства інвестиційного проекту такого масштабу, як по БСА, немає в Україні та й у всій Східній Європі, напевне. Уявіть: 900 мільйонів доларів готовий виділити уряд Японії, а  японці другі за обсягами фінансування інвестори після Світового банку. І вони водночас є найбільш складними інвесторами за принципом підбору об’єктів для фінансування. Наприклад, на початковому етапі звучали пропозиції, що проводити настільки масштабну реконструкцію БСА повинен комунальний замовник, а не водоканал, але така концепція просто знищувала весь проект. Ми подолали довгий шлях переговорів – три роки йшли до прийняття цього рішення.

–  Ви кажете, що підприємство працює без рентабельності. Але ж «Київводоканал» – комерційна структура. Як же без прибутку?

– Прибуток для монопольних підприємств сприймається як щось аномальне і неприродне. На мою думку, нині необхідно прийняти виважене і дуже складне політичне рішення про закладання в тарифи природних монополій прибутку із зобов’язанням спрямовувати його на поліпшення основних засобів, на заходи енергозбереження та інвестиційні проекти. Потенційно такий крок міг би в кінцевому результаті призвести  навіть до зменшення тарифів.

– Нині імідж країн – зокрема, інвестиційний – визначається на міжнародному рівні рейтингом Doing business. У цьому рейтингу у 2015 році Україна посідає 185 місце із 188 за показником «підключення до електромереж». Якби був індикатор з приводу інших мереж, в якій частині списку могла б опинитися Україна щодо підключення до водопостачання?

–  Кількість дозвільних процедур при підключенні до мереж водопостачання дещо менша. Але більшість нормативів, які регулюють наші взаємовідносини із потенційними споживачами, дотепер на 50% є ще радянськими стандартами чи скопійованими російськими. Їх потрібно змінювати, підтягувати до європейських норм, не забуваючи, що водопостачання і водовідведення – техногенні галузі. Звісно, це не газопроводи за рівнем потенційної загрози виникнення надзвичайних ситуацій, але вони вимагають не менш відповідального професійного підходу.  Дерегуляцію дозвільних процедур у сфері підключення до інженерних комунікацій потрібно здійснювати з одночасним посиленням відповідальності. Наприклад, кілька років тому будівельна галузь пролобіювала Закон «Про регулювання містобудівної діяльності». В результаті – будують хто, що і де хоче, і часто з практикою введення будівель в експлуатацію рішенням судів, незважаючи на містобудівні обмеження, охоронні зони. Чимало будівельних конфліктів у Києві виникають саме з цих причин.

– Що повинно відбутись у врегулюванні відносин із потенційними споживачами водоканалів?

– Водоканали мають необхідний інженерний склад і знають, як підключити до мереж нового споживача. Це важливо для інвестора чи девелопера. Але виокремлю три проблеми, характерні для Києва. Працюючи з тарифом без рентабельності, «Київводоканал» не має можливості скеровувати кошти на оновлення і модернізацію, по-перше. По-друге, форма публічного акціонерного товариства обмежує підприємство і  отриманні бюджетних цільових коштів на реалізацію проектів капітального будівництва. І по-третє, в столиці є значні технічні проблеми в певних мікрорайонах, масивах, де інколи будуються потужні об’єкти. Тому єдиним джерелом, яке може забезпечити ці об’єкти повним спектром послуг, є оновлення інженерних комунікацій у районі забудови за рахунок інвесторів.

– Тобто якщо не змінити законодавство, девелопери є найбільшою групою ризику для «Київводоканалу»?

–   Це група ризику посиленої уваги. Ще одна –  заклади громадського харчування. Є документ «Правила приймання стічних вод абонентів у систему каналізації м. Києва», який фактично є нормою, що регулює взаємовідносини «Київводоканалу» з підприємствами, які утворюють у процесі своєї діяльності стічні води виробничого характеру або з підвищеним вмістом окремих видів забруднювачів. Такі заклади громадського харчування і торгівлі є одними з найпотужніших забруднювачів систем каналізації.

– Маєте на увазі будь-які заклади громадського харчування – ресторани, кав’ярні, у тому числі й невеликі?

– Ні. У першу чергу мова йде про ті, де є первинні цехи переробки харчової продукції. Тобто це більше навіть стосується супермаркетів, які мають такі цехи, ніж маленьких кафе. Особливо цим грішать підприємства, що переробляють молокопродукти, м’ясо. Виділяється надмірна кількість жирів, які збираються в каналізації і негативно впливають на функціонування всієї системи. Ми проводили дослідження, залучали ЗМІ, коли з однієї такої внутрішньоквартальної мережі неподалік від  супермаркету відомого бренду витягли близько півтонни жиру. Свого часу, коли набережна Дніпра між Пішохідним мостом та Поштовою площею використовувалася як причал для ресторанів на воді, каналізаційна мережа на столичній набережній слугувала великим жировловлювачем. За проектом її перетин становив 50 сантиметрів, а вільний від жиру переріз дорівнював на той час 2-3 сантиметрам.

– Зараз багато питань виникає з приводу переукладення договорів із вашим підприємством колишніх контрагентів ЖЕКів. Як ви оцінюєте складність процедури приєднання до водопостачання споживачів води, які раніше були контрагентами комунальних підприємств?

– У квітні 2014 року Законом України №1198 «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення розрахунків за енергоносії» на водопостачальні організації було покладено функцію виконавців послуг. Тож з 1 липня 2014 року орендарі нежитлових приміщень від ЖЕКів мали перейти на договори з нами. Деякі житлові організації  зрозуміли, що вони не повинні укладати договори і брати у субспоживання таких клієнтів через відсутність ліцензії. Вони рекомендували підприємцям, які орендували приміщення чи були їхніми власниками, укладати угоди з нами напряму. Відтак близько чверті таких підприємців у нас уже були на цих договорах, тому в них і не виникало ніяких проблем. Інша частина – це ті, хто історично були абонентами ЖЕКів і сумлінно платили їм за ці послуги. А ЖЕКи, мушу сказати, по-різному розраховувалися з «Київводоканалом». Саме для цих підприємців настали незрозумілі зміни в законодавстві. Вони не змінювали цільового призначення приміщень, але опинилися перед необхідністю змінювати постачальника послуг, іти на виконання певних вимог «Київводоканалу»…  Прислуховуючись до думки підприємців, ми намагалися максимально спростити підхід до укладання договорів і полегшити їм життя.

– Що ви змінили?

– Запроваджено механізм укладання договорів за спрощеною схемою, навіть якщо стан технічних умов перешкоджає їх укладенню в найкоротший термін. Аби такий договір підписати, достатньо, по-перше, згоди власника  внутрішньобудинкових мереж на використання їх при приєднанні, а по-друге, потрібні або технічні умови «Київводоканалу», або ліміти на використання питної води, які необхідні для контролю раціонального використання природних ресурсів. Наявності двох базових документів – згоди на використання і лімітів – достатньо для укладення прямих договорів.

– Але ж є ще споживачі, які були підключені не до внутрішніх мереж, а напряму до ваших мереж, але обслуговувалися через ЖЕКи.

– Це було порушенням і зловживанням з боку житлових організацій навіть до 1 липня 2014 року. Підприємці, підключені напряму до зовнішніх мереж, повинні мати договори з постачальником. А житловики, виконуючи функції посередника, використовували отримані від споживачів кошти для власних потреб замість того, аби своєчасно перераховувати їх постачальнику.

– До речі, надходить інформація, ніби підприємства, які зараз замінили ЖЕКи, воліють продовжувати ту ж лінію діяльності.

– Є такі приклади, бо пряма відповідальність за діяльність, на яку ви не маєте ліцензії чи дозволів, відсутня на законодавчому рівні.

– Чи вбачаєте у ваших службах корупційні дії працівників?

– Ми зробили за цей рік значний крок у плані дерегуляції нормативної бази, скорочення обсягу процедур, паперової тяганини. Сподіваюся, разом з Мінрегіонбудом і національним регулятором через рік приведемо їх до європейських стандартів. Що спричиняє корупційні дії? Можливість особистого контакту між зацікавленою посадовою особою та представником споживача чи контрагента. Ми запроваджуємо системи електронних черг, впроваджуємо онлайн-сервіс на сайті компанії, який дозволить відслідкувати, де на розгляді перебуває ваш документ, запроваджено телефон довіри (044) 200-73-73 для прийому анонімних повідомлень про факти службових зловживань, який я нерідко прослуховую особисто.

Коментарі

kazmetal l.com