ЧОМУ ЛОПАТА ШКІДЛИВА ДЛЯ ВАШОГО ЗДОРОВ’Я

Анна РОДІЧКІНА

І костоправ, і мануальник, і хіропрактик – як тільки не називають таких лікарів. Одні остерігаються: все-таки нетрадиційна медицина. Інші ідуть як до останньої інстанції: допоможіть, якщо не ви, то ніхто. Як працює мануальна терапія і що робити, аби до неї не звертатися, ми розпитали в мануального терапевта у третьому поколінні Миколи АРТЕМЕНКА.

 Кабінет костоправа – маленьке «лаконічне» приміщення, де на столику – ціла колекція ікон.

– Боляче буде? – питаю його. Лікар відказує: ні. І посміхається. Я здогадуюся, чому. Бо знає – питає той, у кого не болить. Коли дошкуляє хвороба, таких питань не ставлять. Боляче чи не боляче – аби допомогло.

Микола Артеменко з вигляду – типовий лікар. Одягнений як лікар. Говорить як лікар. Жартує як лікар: «На лопаті, – каже, – як і на цигарках, треба писати застереження Міністерства охорони здоров’я про шкоду вашому хребту». Це він про те, що надмірні «дачні» навантаження не кращим чином впливають на організм. Але в уявленні офіційної української медицини він не зовсім лікар. Мануальна терапія в Україні вважається нетрадиційним способом боротьби з недугами, хоча багато країн уже давно визнали її цілющу силу як офіційну. Як не крути, а до мануальників-костоправів люди все одно йдуть, а якщо припинити щось не можна, то краще, кажуть цей процес очолити…

– В Україні така практика на належному рівні не розвинена, на превеликий жаль, хоча якщо є люди, котрим це допомагає, то, очевидно, треба переосмислювати підходи. Ось у Сполучених Штатах, наприклад, у загальну медичну практику вже введено обов’язкову посаду хіропрактика. Чому? Тому що багато захворювань у такий спосіб можна лікувати без операційного втручання, ба більше – навіть безмедикаментозно. В нас же ніхто не сприймає таких аргументів, цим можливостям геть не дають розвитку. Особливо критично ставляться до мануальної терапії хірурги, – розводить руками медик.

Грає проти мануальників і безмедикаментозність такого лікування, що не до вподоби великим гравцям фармакологічної галузі.

Лікар, який щодня працює над здоров’ям опорно-рухового апарату людей, наголошує: і менеджер з продажів, який увесь день проводить за комп’ютером, і шахтар чи слюсар, який стоїть усю зміну на ногах і займається тяжкою фізичною працею, шанси на здоровий хребет мають однакові. Точніше, однаково малі.

– Якщо взяти старше покоління, то воно, мені здається, більш здорове, аніж ми. По-перше, екологія. По-друге, спосіб життя. Зараз люди страждають від двох крайнощів: або гіподинамія, від якої потерпають офісні працівники, або тяжка праця, яка теж нічого спільного зі здоров’ям не має.

Вправними пальцями він проводить по спині. Потім обертає людину на бік і ніби вирівнює. На якусь мить здається, що в Миколи не руки, а щупальці.

– Медики кажуть, немає здорових людей, є погано обстежені. Це стосується, зокрема, здоров’я хребта і опорно-рухового апарату теж?

– Так, і тут теж. Занадто багато факторів, які погано впливають на наш хребет.

– А ви от – здорова людина?

– Я – ні. Намагаюся, звісно, тримати себе в тонусі – спорт, фізичні вправи, але дається взнаки те, що робочий день проводжу у нефізіологічній, тобто неприродній позі. Виходить, чоботар без чобіт.

Про Миколу Артеменка ми дізналися випадково. У колеги з редакції сталася біда – застудила поясницю: «Не можу ні розвернутися, ні сісти, ні стати – спина болить». На те отримала сто порад і одну зверху. Але всі вони завершувалися підбадьорюванням, мовляв, треба потерпіти, це така річ, що швидко не минає. «Минає», – сказав колишній пацієнт Артеменка, який все це слухав збоку. І дав номер телефону мануального терапевта.

– Я вже був морально готовий до інвалідного візка, – розповідає інший пацієнт Артеменка, очільник однієї з впливових столичних організацій. – Медики авторитетних приватних і державних клінік розводили руками: тільки операція, але гарантій не даємо… Один знайомий хірург, у кабінет до якого я зайшов заледве пересуваючи ногами і з ціпком, оглянув мене і сказав: «Ну що, друже, лягай, будемо оперувати».

Але надії обійтися без «оперативного втручання без гарантій» не покидали. Слово за слово – хтось порадив звернутися до молодого, дуже молодого лікаря.

– Здавалося, гірше вже не буде. Тоді Миколі було ще тільки двадцять п’ять, але в тій ситуації мені було не до сумнівів. Я не пішов – полетів до нього. І за певний курс лікування він мене поставив на ноги, – говорить чоловік. Ми спілкуємося з ним, прогулюючись по затишному подвір’ю перед кабінетом лікаря. Дивишся на статного чоловіка – і не віриш, що з ним сталася така біда.

Шлях до здоров’я лежить через контакт лікаря і пацієнта, переконаний мануальний терапевт. І через віру. Віра пацієнта в одужання, якби пафосно це не звучало, збільшує шанси на хороший результат в геометричній прогресії. До мануального терапевта приходять з останньою надією. Коли далі – або операція, або вже нічого. Коли всі розвели руками.  Коли прогнози офіційної медицини звучать як вердикт.

– Але навіть у таких складних ситуаціях люди приходять з надією, – говорить Микола Миколайович. – Недарма кажуть: надія ніколи не помирає. Тому-то і важливо знайти контакт із пацієнтом, оту невловиму ниточку, коли хворий повірить лікареві, повірить у нього, а значить, і в себе самого.

Що можна встигнути за двадцять хвилин? Практично нічого. За двадцять хвилин не збереш холодильник, не скрутиш стола, не пошиєш сукню. А «відремонтувати» хребет можна. За такий короткий візит Микола Миколайович «полагодив» нашу колегу, яку ми вже морально налаштовували терпіти біль, як мінімум, кілька днів, а то й тиждень. Щоправда, аби впоратися з більш складними хворобами, потрібно кілька таких візитів. Скільки саме, лікар визначає індивідуально. І тут виринає питання, яке цікавить усіх: ціна. Не можу не поставити його Миколі Миколайовичу. І, знаєте, відповідь доволі несподівана.

– Мабуть, із добру половину пацієнтів обслуговую безкоштовно. Коли мова йде про здоров’я, людина готова платити будь-які гроші. Особливо коли болить. А якщо їх немає, то що? Наприклад, вагітних жінок приймаю безкоштовно. Іноді бачиш – не може людина заплатити, а страждає. І, може, це моя місія – спинити її біль.

Фахівці в один голос твердять: мануальна терапія хоч і вимагає ґрунтовного знання людського тіла і медичної освіти, але без дару тут не обійтися. І хтозна, в чому той дар виявляється. Може, сильна біоенергетика, а може, спадковість.

– Я відчуваю руками тіло. Це важко пояснити. Руки дають мені ту інформацію, яку не можуть дати очі.

– А ще кажуть «біотоки»…

– Кажуть, так, і це тепер доведено на науковому рівні. Вчені визнали: є біополе, і біотоки. Все це в дійсності працює. Біоенергетика грає, очевидно, немалу роль. Потрібно мати певне відчуття.

Микола, наприклад, – костоправ у третьому поколінні. Його батько і дідусь теж ставили людей на ноги дотиками рук. З дитинства хлопчик бачив, як батько приймає пацієнтів. Черги в його маленький кабінетик вишиковувалася ще зранку. А на кушетці творилися справжні дива. Одного разу, надивившись, як вправно тато орудує з шийними хребцями пацієнтів, хлопчина і собі вирішив спробувати. На кому? Та на татові ж. Схопив його за шию і давай крутити, але після такого «лікування» батькові довелося ще по-справжньому лікуватися. Це була, звичайно, лікарська помилка і перший лікарський урок, який сьогодні костоправ згадує з посмішкою. Тільки коли старший Артеменко побачив зацікавленість хлопця і його спроможність уже робити перші кроки, почав потихеньку відкривати для сина завісу професії. Підлітком Микола вже добре знав, що й до чого в людському тілі. А коли прийшов час робити свій профорієнтаційний вибір, особливо не замислювався, куди йти. Можливо, навіть і не він вибрав медичний фах, а медицина сама його вибрала? Закінчивши Національний медуніверситет імені Олександра Богомольця, працював на «швидкій», щоб краще зрозуміти професію. Та «мануальної» практики не покидав ні на мить.

– Людина в принципі має нести добро, а коли мова йде про медика – і поготів, – усміхається Микола Миколайович. На стіні в його кабінеті висять плакати «Асоціації учасників АТО Вишгородщини». Лікар пояснює: не було приміщення, де б складувати допомогу для солдат, тож запропонував своє приміщення.

– Взагалі громадська робота мені близька. Зараз здобуваю другу вищу освіту – юридичну, аби і громадським діячем бути не гіршим, ніж медиком.

Що лікує мануальний терапевт? Тут цілий спектр хвороб: від порушень опорно-рухового апарату до підвищення статевої активності. Нерідко на прийом до костоправа приходять жінки після пологів. Під час вагітності і пологів у залежності від їхнього рівня складності внаслідок розходження тазо-стегнових кісток відбувається зміщення центру ваги. І вони не завжди повертаються у те положення, в якому вони мали би знаходитися. Відтак жінок турбує біль у районі поясниці, відчувається дискомфорт при ходінні, може навіть бути перекіс тазу, що спричиняє укорочення однієї з кінцівок. Упоратися з цим теж цілком по силам мануальному терапевтові. Але найважливіше – це профілактика. До хорошого мануального терапевта середньостатистичному офісному працівникові бажано було би потрапляти для профілактики раз на рік. Те ж саме стосується дітей, які, навантажені шкільними рюкзаками і засиджені перед новомодними ґаджетами, геть забувають про те, що таке бігати надворі, ганяти м’яча чи грати в квача. А без м’яча і квача – сколіоз тут як тут. Однак знайти хорошого костоправа – нелегка робота.

– А ви б свої кістки чужим рукам довірили?

– Довірив би. Тільки хорошому. Маючи певні проблеми, шукав грамотного фахівця для себе серед колег. Однак поки що пошуки не увінчалися успіхом. А пацієнти іноді розповідають такі історії, що і сміх, і гріх. Один «знавець» нібито витягує хребці пилососом. От я б у нього поцікавився, як впливає потужність пилососа на ефект.

Кажуть: суть у дрібницях. Освіта, любов до людей, біоенергетика, вправність мають для медика глобальне значення. Але от вам маленька дрібничка – почуття гумору, а як змінюється суть.

Коментарі

kazmetal l.com