ЖИТИ ВЛАСНИМ РОЗУМОМ

Анатолій КАРПЕНКО – людина в Києві відома. Свого часу обирався депутатом районної та міської ради кількох скликань. Рік тому знову став депутатом Київради від партії «УДАР» і очолив постійну комісію з питань торгівлі, підприємництва і регуляторної політики.

Успішний підприємець з багаторічним стажем, керівник підприємств, які забезпечували і забезпечують робочими місцями тисячі киян, зокрема, Деснянського району, президент Благодійного фонду «Дзвін надії».

Напередодні Дня підприємця портал «РоботодавецЬ» звернувся до Анатолія Яковича з проханням поділитися з нашими читачами своїм досвідом підприємця та перспективами розвитку соціально відповідального партнерства малого та середнього бізнесу та столичної влади.

– Анатолію Яковичу, почнемо бесіду, напевне, з сухих фактів вашого життєвого досвіду…

–  Закінчив сільську «восьмирічку» з Похвальною грамотою, а технікум – з дипломом із «відзнакою». Міг вступати до вишу без іспитів, але прийняв інше рішення – служити в армії. Після строкової служби вступив до Київського торгово-економічного університету, вибрав складний факультет – технологічний. А далі працював у тресті їдалень Дніпровського району. Був заступником директора об’єднання, а в 26 років очолив трест.

– Молоде – не зелене?

– На той час у тресті їдалень працювало 4200 співробітників… А згодом трест став одним із кращих у столиці. Не тому, що я такий розумний. Вдалося налагодити співпрацю з моїми викладачами з інституту, допомагала їх наука. Через якийсь час трест першим у Києві перейшов на орендний підряд, розвивали виробництво. Разом із «Київміськбудом» збудували комбінат харчування будівельників – чотири-п’ять тисяч  гарячих обідів щодня ми пакували і відправляли на будмайданчики столиці. Півкраїни приїжджало дивитися, як це працює. Свою функцію сповна система виконала тоді, коли сталася аварія на ЧАЕС – були задіяні максимальні можливості, щоб забезпечити їжею всі зміни «ліквідаторів»… А потім інтерес згас.

– Чому?

– У дев’яності роки з’являлися будівельні компанії, керівники яких не надто переймалися здоров’ям співробітників і умовами харчування… Відбувалася комерціалізація торгівлі все розпадалося, розсипалося, розбігалося. Життя змусило займатися різними питаннями, і підштовхувало до опанування різних напрямів підприємництва – займався і будівництвом, і фінансову компанію організували, створювали підприємства…

– Щоб відбулися зміни в міському господарстві такого мегаполісу як Київ, треба мати міцну економіку.

– Звичайно, все можна збудувати, впорядкувати, модернізувати! При єдиній умові – якщо працюватиме економіка. І тут без розвитку малого і середнього бізнесу не обійтися. Сьогодні, наприклад, його частка у структурі валового продукту міста, за даними Київської промислової палати, складає  80,5 відсотка. Роль влади у подальшому розвитку бізнесу досить банальна – не заважати й не ставити штучних перепон.

– Економісти кажуть, що економіка не може дати потрібного результату через поганий «інвестиційний клімат», тобто ті люди, котрі мають гроші, не вкладають їх у розвиток міської інфраструктури.

– Так, це банально, але правильно: життя киян поліпшиться, якщо буде економічне підґрунття для поліпшення. Один із шляхів цього поліпшення – інвестиційна діяльність. Той підхід, який склався на сьогодні (навіть спрощений) не допомагає активному інвестуванню. Чекаємо інвестицій з-за кордону? Але ж найвигідніший інвестор – це внутрішній інвестор. Обов’язок влади зробити так, щоб він вклав у спільну справу свої кошти.

Що я маю на увазі? Ось, скажімо, у нас є бюджет міста. Він обмежений, напружений. Дуже багато проблемних питань у місті не вирішується через відсутність фінансування. В КМДА маємо чимало управлінських структур. Хай кожна з них розробить хоча б по одному чи два реальних інвестиційних проекти, які потрібні саме цій галузі, якою вона опікується. В спортивній сфері, наприклад, ми кажемо: у нас погані стадіони, мало спортивних майданчиків. Якби Департамент у справах молоді та спорту розробив проект облаштування чи будівництва спортивного об’єкту з якоюсь комерційною складовою (земля, приміщення, кошторис) і виставив його в Інтернеті, я впевнений, що знайшлися б підприємці, котрі охоче інвестували б кошти в цей проект.

Те ж саме стосується й сфери торгівлі, побутового обслуговування та промислового виробництва. Там взагалі можуть бути десятки проектів – створення магазинів крокової досяжності, нових майданчиків з реалізації плодоовочевої продукції… Дайте конкретний проект з кошторисом, щоб підприємці не втрачали роки на пробивання проектів, які б могли принести місту користь!

– Одна з проблем столичного Лівобережжя – брак робочих місць.

– Значний недолік лівобережних районів, зокрема, Деснянського – відсутність потужних промислових підприємств. Такі виробництва, як «Радикал», «Хімволокно», Дарницький шовковий комбінат, де працювало загалом кілька десятків тисяч робітників, давно закриті. Людей просто викинули на вулицю і змусили заробляти гроші на ринках. Цехи перетворили на склади, напівофіційні структури винаймають тут приміщення і орендують землю. А територія – чимала, до того ж з повноцінним комунікаційним забезпеченням! Нині вона втрачена як для району, так і для міста. Доведеться докласти чимало зусиль, аби повернути її потенціал громаді. Треба розробити повноцінний інвестиційний проект і перетворити цю «вбиту» зону на сучасний діловий центр.

– Свій внесок у створення нових робочих місць може зробити малий і середній бізнес?

– Звичайно. Треба розробити загальноміську програму створення нових робочих місць і всіляко підтримувати підприємців, а не ганяти їх по колу. Треба, врешті, надати можливість здійснити хоча б ті проекти, що застрягли у чиновницьких кабінетах і лежать без руху роками. Скажімо, у нашого підприємства є кілька реальних проектів, якими ми займаємося не один рік. Реалізація їх може дати понад 700 робочих місць. І це тільки одне невелике підприємство! Нарешті при новій владі вдалося «розморозити» деякі проекти, і ми сподіваємося, що вже в цьому році забезпечимо роботою більше 300 мешканців Деснянського району. Наскільки мені відомо, у підприємців району було напрацьовано 17 інвестиційних проектів, які можуть забезпечити роботою 20 тисяч чоловік. Але через недолугість районної влади нічого зроблено не було, і що сталося з тими проектами невідомо.

– А це ж й вирішення економічних питань для міста і району, це наповнення бюджету!

–Я переконаний, якби влада вирішила проблему створення робочих місць в одному з найбільших в Києві житломасивів – на Троєщині, то тут би й транспортна проблема не була б такою напруженою, як сьогодні. Треба, як кажуть, лікувати причину хвороби, а не її наслідки. В чому причина нашої проблеми? Її створює щоденна міграція людей на роботу на Правий берег та назад додому. В цій міграції, за оцінками спеціалістів, бере участь до 70 тисяч мешканців Троєщини!  А це майже половина активного населення житломасиву. Але наголошую: держава повинна зацікавити інвесторів, щоб вони прийшли на Троєщину, потрібні певні преференції, прозорі умови конкурсного відбору проектів з європейським підходом…

– Але ж метрополітен не буде зайвим?

–  Ні, метро жодному великому місту не завадить мати. З гілкою метро на Троєщину – тут питання в іншому. Скажу по-простому: не треба дурити людей! Дивіться, яка б політична сила не перебувала при владі або поривалася до влади, обов’язково обіцяє троєщинцям «манну небесну» у вигляді метро. На жаль, це питання «перекочувало» до нас ще з радянських часів і «обросло» вже таким кошторисом (по деяких оцінках понад 20 мільярдів гривень), що в найближчі роки для Києва він непідйомний. Треба чесно про це казати. І тут, мені здається, було б доречне втручання на державному рівні. Бо, вибачайте, Троєщинське метро потихеньку перетворюється на «казочку про білого бичка». Причому цю «казочку» троєщинці чули і від тих, хто був при владі, і від тих, хто перебував в опозиції до влади.

– Київ – європейське місто…

– Коли чую від когось з можновладців, що Київ – європейське місто, то так і хочеться сказати: не треба бажане видавати за дійсність. У європейському місті основна «одиниця» – це громадянин із високими правами, прописаними в міжнародних хартіях. Влада звітує перед громадянами, місто живе за демократичними принципами… Нам необхідно розвивати місцеве самоврядування, надавати населенню можливість брати участь у реальному управлінні містом. Поки не буде міської політики, а буде лише міська адміністрація, говорити про те, що Київ – європейська столиця, неможливо. Кияни повинні впливати на процеси, які відбуваються в місті. Кожен мешканець має визначати, що він хоче бачити біля свого будинку – парк, стадіон чи дитячий майданчик. Тому, коли кажемо про Київ як про європейське місто, слід завжди вкладати в це поняття не тільки форму, а й зміст.

– Ви зараз депутат Київради, тобто людина наближена до влади. І маєте таку можливість впливати на процеси, які відбуваються в житті міста, щоб наблизити його до європейського рівня.

– Намагаюся впливати. Будучи головою постійної комісії Київради з питань торгівлі, підприємництва та регуляторної політики, багато чого пропоную змінити й вдосконалити. Іноді доводиться наштовхуватися на спротив чиновників.

– Що ви маєте на увазі?

– Наприклад, я запропонував навести порядок у ярмарковій діяльності. З одного боку, ярмарки – це природньо. Але їх треба ж проводити відповідним чином. У мене таке бачення: якщо, скажімо, є ринок, а поруч проводиться ярмарок з тим же самим товаром, то це неправильно. А от покращити забезпечення якісними продуктами людей – це нормально. Є місця, де просто необхідне їх проведення, бо поруч немає ні супермаркету, ні ринку. Візьмемо вулицю Закревського на Троєщині. З одного боку там фільтраційний канал, а з іншого – житловий масив. Перекривають дорогу, і ні «швидка», ні «пожежна» не проїде нормально. Та й просто люди не можуть дістатися додому напряму, нарікають на незручності. Але найголовніше вада в такій  ярмарковій діяльності не це, а дотримання санітарно-гігієнічних норм.

– Звісно, коли надворі спека, а на ярмарку просто неба реалізується м’ясо, продається молоко, ковбаси, риба – це в ніякі санітарні правила не вписується…

– Є ветеринарні правила, якими заборонено торгівлю  продуктами, що швидко псуються, при температурі вищій, ніж шість градусів. Та тут же до масових отруєнь – один крок. Я звернувся до мера. Він дав команду заборонити. І чиновники раді старатися: заборонити так заборонити! Але ж піднімав питання не про заборону, а наведення елементарного порядку. Якщо торгуєте продуктами харчування, то потрібна лабораторія, проточна вода, вибачте, і про туалети слід пам’ятати… Мені розповідали про такий випадок. На одному з ярмарків перевірили чорницю на радіацію, а вона «зашкалює». А коли почали розпитувати торговців, звідки та ягода взялася (а нею завантажили цілу машину!), то ті зникли десь. І з машиною, і з ягодою. Де вони її продали?..

– Який же вихід ви бачите?

– Зробити паспортизацію ярмарків: кількість робочих місць, забезпечення засобами гігієни – умивальниками, вбиральнями. Прописати, де люди харчуватимуться. Даруйте, але після ярмарку на околиці району – купи сміття і всякого непотребу і плюс скарги людей.

– А можливо, створити комунальне підприємство з організації ярмаркової діяльності?

– Наша комісія і КМДА таки передала комунальному підприємству «Світоч» право організації ярмаркової діяльності. Але там не знають, що їм робити з тим правом. Функції є, а грошей немає.

– І «МАФіозні питання» у Києві поки що погано вирішуються.

– На жаль, не завжди підприємниці працюють законно. В усьому потрібно розібратися. Ось візьмемо проблему з малими архітектурними формами, так званими МАФами. Ця проблема з’явилася не сьогодні. Нинішньому мерові Віталію Кличку дісталася вона «у спадок», і він реальними діями показує, що має намір її вирішувати. Ну і, звичайно,  наштовхується на спротив підприємців. За деякими підрахунками, зі 100% незаконно встановлених МАФів у Києві 30% – колишніх прокурорів, стільки ж – колишніх міліціонерів, і ще третина – це МАФи, що належать колишнім і нинішнім чиновникам і їхньому оточенню. Це – «мережевики». І тільки 5-10% справді належать малому бізнесу (кіоски з ремонту взуття, побутові майстерні). Я знаю випадки, коли таким підприємцям говорили: «Ваш кіоск розташований у двадцятиметровій зоні біля виходу з метро», і вони шукали варіанти, щоб працювати в правовому полі. А від «мережевиків» – ніякої реакції… До мене зверталися з приводу десятків незаконних кіосків. Я робив депутатські запити. А влада цього не бачить. Натомість там, де працює справжній малий бізнес, «розбираються» дуже швидко.

– І все-таки, підприємництву зараз, як ніколи, потрібна відчутна допомога від влади.

– Так, це правда, і ми стараємося діяти. Наведу декілька прикладів. Постійною комісією з питань торгівлі, підприємництва та регуляторної політики було розглянуто та прийнято 24 проекти рішень Київської міської ради – регуляторних актів, окремі положення яких спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між Київрадою, КМДА та суб’єктами господарювання. В результаті їх розгляду та опрацювання підготовлено 21 експертний висновок про відповідність проектів регуляторних актів вимогам статей 4 та 8 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

Серед найбільш резонансних рішень – регуляторних актів  для міста Києва, з метою впорядкування розміщення тимчасових споруд,   розглянуті та прийняті рішення Київської міської ради  «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 24 лютого 2011 року №56/5443 «Про затвердження Порядку визначення обсягів пайової участі (внеску) власників тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, засобів пересувної дрібнороздрібної торговельної мережі в утриманні об’єктів благоустрою м. Києва та внесення змін до деяких  рішень Київської міської ради» та  від 24.12.2014 № 746/746 «Про особливості застосування Порядку розміщення тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності в м. Києві».

– Анатолію Яковичу, напевне, ви погодитеся, що від благополуччя підприємництва багато в чому залежить й вирішення соціальних питань.

– Ось що говорить офіційна статистика: близько 20 мільйонів українських громадян потребують цього року субсидій, щоб хоч якось вижити. І ще не відомо, чи зможуть її отримувати. У держбюджеті «соціалку» урізано до критичної межі, а її фінансування передбачається здійснювати навіть за рахунок оподаткування пенсіонерів… І якщо держава і раніше не надто сумлінно виконувала навіть передбачені законодавством норми щодо соціального захисту найменш забезпечених верств населення, то тепер уряд взагалі перекладає на самих громадян розв’язання проблем фінансово-економічної кризи.

– Як в таких умовах жити людям?

– Відповідь на це питання бачимо, насамперед, у тій же Європі, де окрім державних програм і соціальних стандартів існує також соціально відповідальний бізнес. Діє, власне, система, яку можна, мабуть, назвати своєрідною «екстреною» соціальною допомогою. Елементи такої системи були напрацьовані й у нас (не зважаючи на перешкоди, які чинила влада). Скажімо, крім потужних фондів провідних бізнесових структур, сформувалася широко розгалужена мережа різноманітних благодійних фондів із масовим залученням до участі в них малого та середнього бізнесу. Величезна цінність цього процесу полягає в тому, що благодійні фонди місцевого, так би мовити, значення найбільш наближені до життєвих реалій і спроможні найоперативніше реагувати на конкретні проблеми та потреби людей.

– Маємо приклади?

– Зокрема, наш Благодійний фонд «Дзвін надії» одним із пріоритетних напрямів визнав питання у сфері охорони здоров’я. Завдяки співпраці фонду з мережею аптек «Гарант Медфарм» у Деснянському районі стали значно доступнішими ліки для тисяч пенсіонерів та малозабезпечених мешканців Троєщини. До речі, саме доступність лікування для найменш захищених верств населення стала однією з основних точок прикладання зусиль більшості вітчизняних благодійних фондів та громадських організацій.

Мабуть, не треба пояснювати, наскільки важливе для людей функціонування цієї системи в нинішніх умовах, а тим більше – після «реформування» системи охорони здоров’я, де скоро, грубо кажучи, сам вхід у медичний заклад стане платним…

– Підприємництво вимагає не тільки преференцій у соціальній галузі, а й відповідної державної регуляторно податкової політики, яка б мотивувала його вийти з «тіні».

– Нас роками переконували в тому, що «в тіні» перебуває ледь не половина вітчизняної економіки. Зараз про це не йдеться. Натомість з’явилася досить дивна ідея щодо виведення «з тіні» зарплат: нараховуй, мовляв, усе «по-білому» й отримуй майже 60 відсотків знижки відрахувань на фонд зарплати. Навіть для просто мислячої людини тут очевидна кричуща дискримінація тих, хто завжди працював чесно. Їм – жодних знижок! А той, хто досі шахраював, буде у виграші, якщо наважиться платити «білу» зарплату. Але навряд чи знайдуться такі. Бо, як заявляв Прем’єр-міністр пан Яценюк, усе ще може бути переглянуто… Після зауважень МВФ!

Звичайно, як ніколи нам потрібна допомога звідусіль. Але ж необхідно жити й власним розумом.

– Жителі району часто скаржаться на невпорядкованість квартальних проїздів, дитячих площадок, спортивних майданчиків. У Вас є план що з цим робити?

– Так, я запропонував жителям району взяти участь у створенні плану двору, території, яка прилягає чи об’єднує декілька будинків. Що я маю на увазі – нехай жителі визначаються самі, що вони хочуть бачити у своєму дворі: спортивний майданчик, дитячий майданчик, парковку для особистого транспорту чи ще щось. Оформимо це в вигляді наказу для депутата і депутат буде мати можливість усе це виконати.

Я думаю, що така співпраця виборців і депутата дасть хороший результат. Я в це вірю.

Коментарі

kazmetal l.com