ЯК БРЮССЕЛЬ БАЧИТЬ СВІТ НАВКОЛО СЕБЕ?

Після втрати контролю над потоком мігрантів до ЄС особливо гостро стало зрозуміло: Європейська політика сусідства, спрямована на поглиблення політичних та економічних відносин з країнами-сусідами, потребує нагального перегляду. Як бачить це переформатування українська громадськість і як реагує на такі виклики Брюссель, розповідає директор європейської програмної ініціативи Міжнародного фонду «Відродження» Дмитро ШУЛЬГА.

Середземноморські загрози

Не раз до мене зверталися різні громадські організації з проханням розповісти  то про європейську інтеграцію, то про Східне Партнерство. Мене завжди дивувало: чому ці поняття розглядаються окремо? Зараз, здається, це розуміння дещо викристалізовується. Східне Партнерство — це всього на всього східний вимір європейської політики сусідства, яка охоплює країни на Схід від ЄС чи на Південь.

Нещодавно мав нагоду поспілкуватись із польськими авторами концепції Східного Партнерства.  Від них я почув відверте зізнання про те, що всупереч переконанням росіян, ініціатива Східного Партнерства на самому початку, в оригіналі зразка 2008 року, була абсолютно не антиросійською. Вона замислювалася як антифранцузька — поляками і шведами. Ідея полягала в тому, щоби “не забути” Східну Європу, східних сусідів, у той час як президент Франсуа Саркозі на Раді ЄС висував ідею середземноморського союзу. Відтак, виникала небезпека, що вся увага Європейського Союзу — і політичні, і фінансові інструменти – будуть скеровані в бік південних сусідів. Це  загрожувало дисбалансом. А полякам такий розклад, авжеж, не надто подобався. Тож вони й висунули ідею Східного Партнерства як концепції, яка представляла б цей регіон важливим у контексті Європейського Союзу. І досягли певних успіхів.

Збитий фокус

 Що для України Східне Партнерство? Починаючи від запуску Європейської політики сусідства у 2004 році, і потім Східного Партнерства у 2008 році, точилося багато дискусій. Східне Партнерство постійно критикували, як правило, концентруючись на одному питанні — стосовно перспективи членства України в ЄС. Однак такий фокус уваги не зовсім правильний, тому що ці політики, власне, проектувалися з іншими цілями. Політика сусідства замислювалася для всіх країн, починаючи від Марокко – і до Азербайджану та Білорусі. Хотіли включити до неї і Росію, але росіяни спершу сказали, мовляв, ми дуже особливі — ми найбільші, тому нас не можна порівнювати з такими країнами, як Молдова, Грузія чи навіть Україна… Тому Росію і не включили до цієї політики. Тим не менше, це кільканадцять різних країн. Очевидно, для всіх них неможливо придумати одну політику, як було спершу задекларовано Європейським Союзом. І хоча на початку ЄС дійсно намагався застосовувати більш чи менш уніфіковані інструменти, одразу де-факто було видно диференціацію цієї політики.

У цих кільканадцяти країн занадто різні амбіції, різний рівень розвитку, та й різна зовнішня політика. Варто порівняти тільки, скажімо, Єгипет, Алжир чи Марокко — з одного боку, Україну, Грузію, Молдову — з другого, а з третього — Білорусь і Азербайджан. Ситуації різні не просто в країнах, а й навіть всередині регіонів. Що ж до України, ми змагаємося за те, щоб ЄС більше диференціював свою політику — не тільки де-факто, але й політично проактивно — до країн, які мають якісь проєвропейські амбіції, які мають за мету навіть перспективу членства в ЄС, у своїх внутрішніх програмах реформ беруть європейську модель за взірець та орієнтуються на європейські стандарти. А є країни, які в принципі такої мети не ставлять, не намагаються слідувати жодним європейським стандартам. То чи можна очікувати однакового ставлення?

Україна та Молдова по відношенню до інших держав найбільше просунулися щодо політики сусідства. Парламенти Молдови, Грузії та України долучилися теж до пропозицій в рамках дискусії про перегляд політики сусідства. Тільки українське громадянське суспільство, на відміну від громадян Грузії та Молдови, в форматі ініціативної групи згенерувало відповідні пропозиції, що й були надані в рамках тих публічних консультацій, які було оголошено Президентом України на початку нинішнього року.

Безпека: політична, енергетична, інформаційна

Формуючи ці пропозиції, ми намагалися відповісти на запитання: а що ще Європейський Союз може запропонувати цим країнам, які підписали Угоду про асоціацію з ЄС, поза перспективою членства? Ми, безумовно, не відмовляємося від наших амбіцій, просто ставимо питання інакшим чином. Перспектива членства – це окреме питання. Його треба ставити не в рамках перегляду Європейської політики сусідства. Та про це ще рано говорити – поки що ми не можемо навіть виконати вимоги Плану дій з візової лібералізації, а це важливий індикатор.

Що означає перегляд Європейської політики сусідства? Це перегляд, у першу чергу, парадигми, як Брюссель бачить світ навколо себе.

Перше, що ми би запросили з боку ЄС, – це більше безпеки. Один з вимірів цього питання – політичний. Очевидно, що не йдеться про якусь «європейську армію», яка би захистила Україну, в першу чергу, тому що такого поняття, як «європейська армія», не існує взагалі, а по-друге, ми чудово розуміємо, що крім нас ніхто захищати Україну не буде. Інше питання – посилити політичну безпеку, посилити спроможності нашої армії, науково-технічний потенціал, врешті-решт. Другий вимір безпеки – це інформаційна безпека. Мова йде про масивну проросійську пропаганду, з якою ми і раніше стикалися, а от Європа минулого року зустрілася з нею вперше. Відтак, потрібно ефективніше спільно реагувати на такі речі. Без інформаційної безпеки стабільності у нашому регіоні не буде.

Нарешті, третій безпековий вимір – це енергетична безпека. Час розглядати Україну як частину європейського енергетичного ринку. Наша держава вже є членом Європейського енергетичного співтовариства, взяла на себе цілу купу зобов’язань з приведення нашого законодавства у відповідність до європейського у сфері енергетики. Так само ми маємо бути включені до спільного ринку в енергетичній галузі. На наших очах зараз відбувається всередині Євросоюзу створення Енергетичного союзу. Нас мають бачити в цьому процесі не як зовнішню сторону, а як інтегровану частину енергетичного ринку ЄС.

У ключі наших очікувань від ЄС – гнучкість, зокрема, щодо використання інструментів, які зараз для нас закриті – суто через відсутність формального статусу кандидата на членство в ЄС.  Деякі важливі інструменти чітко прив’язані до цього статусу. Зараз для нас відкривається багато програм Європейського Союзу, а відтак – і багато можливостей, про які на початку дії Європейської політики сусідства ми могли тільки мріяти. Багато проектів і організацій в Україні, скажімо, фінансує Erazmus+. Це надзвичайно великий прогрес порівняно з тим, що було десять років тому.  І тим не менше, є прикрі приклади того, що і досі для нас залишається закритим – і по програмам, і по конкретним інструментам.

Найбільш важливим, зокрема, можна назвати механізм перевірки відповідності законодавства певної країни до законодавства ЄС. Цей інструмент був ключовим у допомозі країнам-кандидатам у переговорному процесі щодо вступу до Євросоюзу. У нас такого механізму немає, хоча є маса всіляких радників і численних місій з боку Брюсселю та окремих країн-членів, однак самого скрінингу – цього найбільш потужного інструменту – немає. Чому? На одній з дискусій у Брюсселі ми отримали чітку відповідь: скрінинг – це для політики розширення, а не для політики сусідства.  Але сидіти склавши руки не варто: треба давати Європі сигнали, мовляв, ми потребуємо більшої гнучкості. Власне, це ми і робимо.

Коментарі

kazmetal l.com