КОН’ЮНКТУРНІ ІНТЕРЕСИ

В інформаційному просторі високопо-садовці  та  парламентарі   продовжують активно  експлуатувати  надзвичайно  корисні  для  їхніх  кон’юнктурних  інтересів  теми,  що  дозволяє  маніпулювати  громадською думкою задля формування власного політичного реноме – це:

– податкова реформа, що ніяк не закінчиться;

–  тісно  пов’язана  з  податковою  політикою  детінізація  економіки,  що  застрягла  в  болоті бюрократичних адміністративних трансформацій державного управління, протистояння гілок влади та міжпартійної боротьби за прем’єрське крісло;

– нищівна для країни кадрова політика: високопосадовцями призначають осіб, які ніколи не мали ніякого стосунку не те що до реалізації глобальних соціально-трудових та економічних загальнодержавних програм, а й до втілення хоча б локального бізнес-проекту;

– імітація антикорупційної активності новітніх державних інституцій, що потрібна для отримання Україною безвізового режиму. Втім, новостворені інституції ніяк не розпочнуть свою роботу, проте успішно «проїдають» бюджетні кошти;

– дерегуляція підприємницької діяльності, яка, що далі від останніх виборчих пе-регонів,  все  більше  перетворюється  на  новий  загальнонаціональний  політтехнологічний, вже передвиборчий проект, із втягуванням підприємницького загалу на роль безголосих статистів. На практиці така дерегуляція породжує нові регуляторні обтяження для малого та середнього бізнесу, деякі представники якого воліють бути «на підтанцьовках»  у  слуг  народу  за  віртуальний  соціальний  статус  помічника  чи  консультанта;

– соціальний діалог, як складова розбудови громадянського суспільства.

Насправді маємо створення «зґвалтованої» української частини Платформи громадянського суспільства Україна – ЄС (див. колонку редактора у №2’2015) з її «сумнів-ною легітимністю». Це підтверджено Керівним комітетом Форуму громадянського суспільства Східного партнерства, який не визнав легітимності очільника Робочої групи №5  ФГС  СП,  обраного  від  України,  що  неабияк  дискредитувало  українські  чесноти (див. статтю «Сумнівна легітимність» у №1`2016). В той саме час, у грудні минулого року  Федерація  роботодавців  України  та  Федерація  профспілок  України  підписали Меморандум про співпрацю без участі широкого профспілкового та підприємницького загалу, на плечах якого тримається хоч якийсь матеріально-соціальний захист мало не половини населення України.

Зрештою, цим вони мали би взяти на себе соціальну відповідальність за результативність соціального діалогу в країні та сприятливу регуляторно-податкову, соціально-трудову та економічну політику не лише для крупного капіталу та його найманих працівників, а й для МСБ. В іншому разі, це ніщо інше, як такий собі утаємничений «договорняк» для остаточної монополізації представницьких повноважень сторін соціального діалогу вже й на міжнародному рівні. Фактично йдеться про періодичну взаємовигідну передачу сторона – стороні повноважень Голови Національної тристоронньої соціально-економічної ради та Співголови ПГС Україна – ЄС за російською схемою: «президент – прем’єр». Про це відверто каже в інтерв’ю один з керівників ФРУ (див. с. 16).

Якщо профспілкова сторона під тиском громадськості ще якимось чином демонструє  прагнення  хоча  б  до  консультацій  з  «не  репрезентативними»  профспілками, наприклад щодо формування української частини ПГС Україна – ЄС (до речі, голова ФПУ нещодавно став співголовою цієї платформи), то сторона роботодавців законсервувала «картельно-олігопольну» систему взаємин як з «не репрезентативними» представницькими організаціями роботодавців – власників бізнесу, так і урядовою стороною.

Певну роль у цих процесах для грантового розбазарювання коштів почали відігравати віртуальні експертні центри, що вміло маніпулюють європейськими симпатіями, залучаючи  до  реалізації  своїх  проектів  неперебірливих  непрофесійних  експертів  з сумнівним розумінням соціально-трудових відносин. Так звані «каліфи на час». Але про це все в наступних числах нашого видання.

Коментарі
kazmetal l.com