ПОВНОВАЖНИЙ ПРЕДСТАВНИК ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА В ЄС

Після переобрання співголови Платформи громадянського суспільства Україна-ЄС від української сторони, очільництво на рік перейшло до профспілкової сторони.  Яким чином це позначиться на пріоритетах щодо подальшого розвитку українського громадянського суспільства та його співпраці з ЄС було темою спілкування президента Спілки орендарів і підприємців України, шеф-редактора журналу «Роботодавець» Віктора ХМІЛЬОВСЬКОГО з новим співголовою ПГС, головою Федерації профспілок України Григорієм ОСОВИМ.

Григорію Васильовичу, перш за все вітаємо Вас з новою посадою.  Тепер протягом 10 місяців Ви уповноважені представляти інтереси громадянського суспільства України в ЄС. Які основні задачі Ви перед собою ставите?
– Дякую за привітання. Насамперед першочергове завдання  – організувати роботу секретаріату ПГС, розподілити повноваження між її членами, виробити пріоритети діяльності на 2016 рік. Представники громадянського суспільства досить активно пропонують різноманітні ідеї, тому зараз всі бажання та ініціативи необхідно звести до якогось спільного знаменника та наполегливо працювати над їх втіленням. Якщо ентузіазм, який проявлявся під час виборчого процесу керівників шести тематичних Робочих груп на щорічній Асамблеї УПГС 18 грудня у Києві, переросте в практичну площину в рамках імплементації Угоди про Асоціацію Україна-ЄС, тоді зможемо підвищити ефективність роботи Платформи. Як показує досвід, на конференціях всі прагнуть проявити свою активність, а коли доходить справа до практичної сторони, з’ясовується, що діяльність у ПГС виключно на волонтерських засадах, за неї ніхто не платить, до того ж  її треба поєднувати з основною роботою. Але все-таки сподіваюсь, що новообрані координатори Робочих груп чітко усвідомлюють свою відповідальність і місію та напрацюють своє бачення за напрямками, які вони взялися патронувати.
– У середині лютого Ви були присутні на другому спільному засіданні української та європейської сторін ПГС. Які результати цієї зустрічі?
– Саме дискусія в Брюсселі показала, що з української сторони існує багато ініціатив стосовно розробки тої чи іншої тематики. Правда колеги з європейської сторони трохи остудили пил і сказали, що давайте візьмемо якісь 2-3 найбільш важливі теми.
– Які саме?
– Вони ще не узгоджені, тому що  спектр думок був достатньо широкий, а консенсусу не досягли. Тому домовились про наступне: українська сторона на внутрішньому зібранні обговорить та висловить свої пропозиції, Європейський комітет у свою чергу також запропонує своє  бачення, і таким чином спробуємо все це якось пов’язати. На мою думку, зараз доцільно провести дослідження функціонування ринків праці як на українській площині, так і на рівні ЄС. Адже перетин кордонів відбувається постійно, люди в пошуках кращого життя виїжджають у інші країни. Європейських колег також турбує питання трудової еміграції, адже до ЄС приїжджає дешева робоча сила, що породжує нездорові конкурентні умови на ринку праці. Через скрутне економічне становище та відсутність робочих місць українські кваліфіковані працівники вимушені погоджуватися на нелегальні, а інколи навіть і на дискримінаційні умови роботи і відносно соціальних гарантій, і безпеки праці, і всього іншого. Думаю, після встановлення безвізового режиму потік емігрантів у країни Євросоюзу значно зросте, тому двостороннє обговорення проблеми функціонування ринків праці важливе як для України, так і для ЄС.
– Які можливі шляхи втілення цього задуму?
– Свого часу ФПУ разом з профспілками Італії започаткували пілотний дворічний проект підтримки українських емігрантів. Італійські профспілки забезпечували соціально-трудові гарантії українським робітникам, а ми зі свого боку інформували та готували людей до реальних умов праці в Італії. Очевидно, що подібні проекти можна започаткувати не лише з Італією, а й з іншими країнами, куди традиційно на заробітки виїжджають наші громадяни.
– Зона вільної торгівлі з ЄС формально вже діє. Чи посприяє Європа відкритості своїх ринків?
– У той час, коли ринки збуту продукції на Сході перекриті, бізнес, в першу чергу, хвилює проблема виходу на європейський ринок. Тому третина часу під час зустрічі в Брюсселі була присвячена саме тематиці ЗВТ. Дискусія показала, що кожна європейська держава перед усім думає про національні інтереси, розглядаючи все з позиції можливих втрат або вигоди від ЗВТ для їхньої країни. Під час неформальної зустрічі в Брюсселі з українською стороною, на якій обговорювалася спроможність вітчизняних підприємств функціонувати на ринках ЄС, була озвучена колосальна цифра держзамовлень європейських країн в 1 трлн 600 млрд євро. Проте прогноз щодо участі вітчизняних підприємств у тендерних процедурах або у виконанні робіт, або наданні послуг на рівних з європейськими компаніями є доволі песимістичним у силу різних обставин. Перш за все, наша продукція прийнятна на внутрішньому ринку, але українські товари, роботи та послуги не відповідають європейським технічним регламентам та критеріям. Також необхідно враховувати високу конкуренцію під час тендерних процедур. Як альтернативний шлях, українським підприємствам необхідно співпрацювати з європейськими компаніями, які добре себе зарекомендували, і через них, у якості субпідрядника, виходити на ринок ЄС.
– У європейських компаній більше шансів виграти тендер.
– Так, звичайно, їм більше довіряють, а для українських компаній це добра нагода освоїти європейський ринок. ЗВТ формалізує можливості експорту продукції в країни ЄС, але вона ще не дає «зеленого світла» вітчизняним підприємствам. Керівному комітету Платформи, Уряду, Парламенту необхідно контролювати, як ЗВТ запрацює на практиці, і яких, можливо, потребуватиме корективів з урахуванням фактичного стану справ.
 – Яке Ваше особисте враження, чи змінилися настрої та тональність європейських чиновників?
– Побачив, що ще півтора роки тому під час нашої зустрічі європейці були налаштовані більш позитивно, схвалюючи європейський вектор розвитку України. Зараз тональність змінилася, колеги з ЄС з пересторогою ставляться до всіх питань. Європейці проінформовані про стан впровадження реформ в Україні, високий рівень корупції, воєнний конфлікт.

DSC_0009
– Чи не вважаєте Ви, що європейська сторона більш підготовлена  до діалогу, ніж кваліфікаційний склад  української частини ПГС?
– Платформа працює на рівні аматорства, адже це для нас – нове явище. З попереднього складу зараз у ПГС є кілька осіб, потенціал яких та очолюваних ними організацій вже добре відомий. Половина складу – це нові люди, але якщо їх обрали координаторами робочих груп, значить вони чимось зацікавили громадськість. Разом з  4 робочою групою «Зайнятість, соціальна політика, рівні можливості та здоров’я», яку очолює Василь Андреєв, плануємо працювати над проблемою зайнятості, адже створення  робочих місць – одна з найболючіших проблем у державі. Сьогодні в Україні постійне працевлаштування мають 7,9 млн громадян (на 42 млн населення). Без розширення сфери зайнятості буде складно реалізувати прагнення до високих соціальних стандартів.
– Яким чином, через які механізми активізувати потенціал громадянського суспільства у роботі Платформи?
– Близько 180 організацій добровільно погодилися опікуватися евроінтеграційними питаннями. Тому представники ПГС мають використовувати і власний потенціал, і потенціал своїх організацій для більшої ефективної робити не лише платформи, а й усього громадянського суспільства. Згідно Угоди про Асоціацію з ЄС функція громадянського суспільства, перш за все, полягає у моніторингу виконання владою кроків щодо євроінтеграції. Але вважаю, що громадянське суспільство має проводити аналітичні дослідження, пропонуючи альтернативне рішення з тої чи іншої проблематики. Під час Асамблеї у Києві 18 грудня  пролунала чудова професійна доповідь стосовно питань енергетичної безпеки від Олени Павленко. Але мене, як напевно і більшість простих громадян, цікавлять питання підвищення тарифів на енергоносії, чи могла би країна не закупати вугілля за кордоном. Тому треба проводити обговорення не тільки законодавчих ініціатив від Уряду, а й, в першу чергу, доносити до влади прагнення та потреби суспільства, його вимоги та тривоги. Саме у цьому напрямку має переорієнтуватися громадянське суспільство.
– Чи можливо реформувати систему взаємовідносин громадянського суспільства і влади?
– Сьогодні в країні функціонує багато інститутів соціального діалогу: діє Національна тристороння соціально-економічна рада, сформована площадка «Партнерство відкритий уряд»,  майже  при кожному органі виконавчої влади та на місцях діють громадські ради. Але коли доходить справа до прийняття важливих для держави законів, наприклад Бюджету або Податкового кодексу, тут вже діалог між владою та суспільством відсутній. Громадянське суспільство висловлює свою точку зору, пропозиції, але не має реального механізму впливу на прийняття рішень. Кожного разу виходити на Майдан, щоб донести свою позицію з приводу різних питань, на мою думку, – це не спосіб.
– У чому ж тоді причина недієвості інститутів соціального діалогу в країні?
– У мене склалося враження, що через залежність від МВФ Уряд з масштабними питаннями боїться виходити на відкритий діалог з роботодавцями та профспілками, адже у цьому випадку влада повинна враховувати зауваження суспільства. У 2002-2008  роках були створені найкращі умови для зростання економіки, заробітна плата щорічна збільшувалася на  30%, тому не було претензій ні з боку роботодавців, ні зі сторони профспілок.
Як Ви вважаєте, хто саме повинен взяти на себе відповідальність за впровадження регуляторної політики, яка б сприяла розвитку бізнесу, зростанню економіки та соціальних стандартів: влада або громадянське суспільство?
– Зараз, у цей драматичний час для країни, як ніколи потрібна консолідація влади і суспільства. На мій погляд, зараз потрібно щось на кшталт соціального пакту, договору суспільної згоди між Президентом, Парламентом, Урядом профспілками, роботодавцями, громадянським суспільством, де чітко будуть зазначені шляхи розвитку країни, план заходів для стабілізації економіки, а також окреслена відповідальність кожної зі сторін за впровадження необхідних кроків. Наприкінці 90-х років я відвідав Ірландію. На той час країна котилася у прірву: Парламент чубився з Урядом, робітники страйкували, не було ні зарплати, ні роботи, бізнес тікав за кордон. Але Уряд, Парламент, роботодавці, профспілки знайшли в собі мужність сісти за стіл переговорів і кожен взяв на себе певні зобов’язання. Спільно вони розробили план дій, згідно якого перша трирічна програма була спрямована на подолання кризи, друга – на стабілізацію, третя – на розвиток, четверта – на добробут. За 12 років в Ірландії було зроблено більше, ніж за всю незалежність України. Тому, якщо керівництво держави буде вести діалог не лише між собою, не залишить бізнес та громадянське суспільство осторонь переговорного процесу, а заручиться його підтримкою, тоді, працюючи всі разом на загальний результат, досягнемо успіху.
– На Вашу думку, проект Генеральної угоди (Генеральна угода про регулювання основних принципів і норм реалізації соціально-економічної політики і трудових відносин між Урядом та спільними представницькими органами сторін роботодавців та профспілок на національному рівні – ред.) забезпечить гідні умови праці для найманих працівників і розвитку бізнесу?
– Генеральна угода – це завжди був і політичний сигнал, і інструмент впливу на формування угод нижчого рівня. У цьому документі перший розділ присвячений розвитку виробництва, гарантії зайнятості, і профспілки завжди підтримують пропозиції сторони роботодавців. Надто складна економічна ситуація в країні та обмежений бюджет вплинули на прописані в Угоді умови, які, на жаль, не зможуть покращити життя громадян. Підвищення соціальних стандартів без зростання виробництва, без збільшення доходної частини бюджету –  неможливо. Тому на сьогоднішній день профспілкова сторона намагається не допустити негативних моментів у Генеральній угоді стосовно мінімального прожиткового мінімуму та інших соціальних стандартів.

Коментарі

kazmetal l.com