Основні проблеми українських експортерів при виході на ринки ЄС

Головні причини торгових “успіхів” — недостатнє виробництво та низька якість продукції, труднощі з виходом на європейський ринок. Результати вільної торгівлі України на ринках ЄС багатозначущі.

Ми в мить ока вичерпуємо квоти на зернові, але решту заповнити не можемо, а за деякими позиціями експорт навіть не починався. Частково через недостатнє виробництво, але в більшій мірі — через низьку якість продукції і складного виходу виробників на європейський ринок. Так, у 2015 р. повністю використовувати вдалося лише квоти на пшеницю, кукурудзу, ячмінну крупу, овес, мед, виноградний і яблучний соки. Частково використані квоти на цукор, ячмінь і солод.

Але інші групи товарів на ринки Європи або потрапили в зовсім незначній кількості (етанол, висівки, крохмаль, яйця), або не потрапили взагалі (молочна продукція, свинина, яловичина, баранина, вершкове масло, цукрові сиропи, гриби), пише Юлія Самаєва у статті “Торгівля з ЄС: за деякими позиціями експорт навіть не починався” в тижневику “Дзеркало тижня. Україна”.

За оцінками експертів Всесвітнього економічного форуму, проблеми, з якими стикаються українські експортери, — це відсутність доступу до торгового фінансування, недостатній рівень технологій виробництва і навичок персоналу, труднощі у визначенні потенційних ринків і покупців, невідповідність продукції міжнародним технічним вимогам і стандартам, а також проблеми доступу до імпортних ресурсів, необхідних для виробництва.

Насамперед, експортерам слід підвищити ефективність власного бізнесу. Бажання стрімкої окупності, “швидких грошей”, є другою причиною того, чому ми не завойовуємо зовнішні ринки, а тупцюємо на місці. Також існує величезний потенціал скорочення витрат і втрат на всіх етапах ланцюжка поставок. Наприклад, в українському зерновому секторі логістичні витрати на тонну зерна в півтора рази вище, ніж у Франції, Німеччині і США.

Аграрії з року в рік виправдовуються, що працюють на межі рентабельності, але виходить, що лише за рахунок оптимізації витрат на перевезення вони можуть її підвищити. Для проведення експортної операції в Україні потрібно 11 документів, загальний процес триватиме в середньому 127 годин і буде коштувати 667 дол. Причому найбільше часу витрачається саме на підготовку документів. На вартість процедур оформлення також припадає майже половина вартості експортної операції. А внутрішні перевезення є самим дорогим етапом експорту.

На думку українських експортерів, найменш проблемними процедурами в Україні є отримання сертифіката походження та проходження екологічного контролю, а найбільш проблемними залишаються відшкодування ПДВ та валютний контроль (опитування ІЕІ, проведений в рамках проекту “Торгова політика і практика в Україні”, 2015 р.). Основними причинами небажання експортувати товари в ЄС залишаються несприятлива економічна ситуація в Україні, відсутність партнерів за кордоном, обтяжливість внутрішніх експортних процедур і відсутність фінансування.

У той же час названі проблеми по-різному сприймаються підприємствами в залежності від їх розміру. Так, відсутність партнерів за кордоном є найбільшою проблемою для малих і середніх компаній. Їх же стримує брак фінансування. Недолік інформації також гостріше відчувають невеликі підприємства, тоді як великі практично не згадують про цю проблему. І якщо уряд серйозно націлене на “експортний прорив”, то потрібно зосередитися саме на усунення бар’єрів для середніх і невеликих компаній.

За оцінками ІЕД, частка малого і середнього бізнесу становить 14,5% від загального обсягу поставок з України. Це вдвічі менше, ніж в середньому в країнах ЄС і відповідає умовному передостанньому місці в Європі. При цьому малі підприємства витрачають вдвічі більше часу на оформлення товару, а вартість оформлення зовнішньоторговельних операцій у них вище з-за невеликих розмірів партій. “Для того, щоб принципово змінити ситуацію, достатньо лише навести порядок в системі держрегулювання експортних процедур, прибрати бюрократичні бар’єри, створити дійсно рівні для всіх умови.

Стратегічно важливо також розвиток інфраструктури з урахуванням потреб міжнародної торгівлі. І не тільки розвиток терміналів та мережі доріг, але і транспортних послуг — дистрибуції, логістики, страхування. А також політичних, юридичних і фінансових умов надання цих послуг. У гонитві за експортною виручкою держава не помічає дрібного виробника і, на жаль, глухо до його прохань. Потужне лобі агросектору просуває рішення, вигідні великим компаніям, а дрібні поки змушені самотужки боротися з вітряними млинами української бюрократії, торговельних квот і обмежень”, – приходить до висновку автор статті.

Джерело: fru.org.ua

Коментарі
kazmetal l.com