Тіньовий ринок праці як основна проблема українських робочих

Проблема на ринку праці в Україні досить гостро стоїть перед нашим суспільством та продукує певні проблеми для трудового сегменту.

Український громадянин стоїть перед проблематикою працевлаштування фактично в одиночку, попри функціонування Державної служби зайнятості.

Враховуючи достатньо кризовий стан економіки у нашій країні, кількість безробітних та тих, хто за межею бідності стрімко зростає. За останніми статистичними даними цієї ж таки служби зайнятості, за перший квартал 2016 року відсоток зайнятості населення скорочується, а рівень безробіття, порівняно із попередніми роками (2014 -15рр.) стабільно зростає.

Засоби масової інформації зазвичай висвітлюють вище описане явище та порушення умов праці. Однак, дуже важливою є тема і неофіційного працевлаштування, в якій задіяна значна частина нашого населення. Згідно останніх відомих нам даних, в окремих сферах відсоток неофіційно працюючих перевищує 70% бар’єр.  Якщо ж брати загалом, то це переважко сфери торгівлі, будівництва та обслуговування.

На світовому ринку праці тенденція такого виду працевлаштування не є новою. Згідно даних, лише 6% населення Індії являється офіційними робітниками.

Неофіційність є характеристикою молодої категорії робітників, які не замислюються про державні гарантії та своє майбутнє. Річ у тім, що нове покоління являється поколінням економічних криз, масового зубожіння та інших суміжних проблем.

При, здавалось би, розумінні негативних сторін такого виду зайнятості, працівники погоджуються на такі умови переважно з однієї вагомої причини. І ця причина звичайно ж полягає у вищій заробітній платні, яку обіцяє роботодавець.

Такий стан речей влаштовує всіх. Роботодавець економить чималі кошти на податках, при цьому  доплачуючи працівникові.

Цілком логічно, що простий пересічний українець погодиться на більш оплачувану роботу, але не офіційну, ніж на офіційну, проте з мінімальною зарплатою. Такі реалії нашого теперішнього, де кожен живе сьогоднішнім днем.

Однак, попри специфічну вигідність таких домовленостей, існує низка мінусів, які торкаються як робочого, так і роботодавця.

Якщо говорити про ризики, з якими стикається роботодавець при неофіційному оформленні робочих, то вони стосуються законодавчої площини.

Існує кілька важливих статей, за якими роботодавець несе відповідальність за свої неправомірні дії, а такими якраз вважається неофіційне працевлаштування та зарплата «в конвертах».

Згідно змін до ст.41 Кодексу України про адмінстративні правопорушення за 2014 рік на роботодавця накладається штраф у розмірі від 500 до 1000 неоподаткованих мінімумів. Покарання такого ж виду передбачене і у Кодексі законів про працю та Кримінальному кодексі за несплату єдиного соціального внеску.

Проте, якщо спробувати промоніторити кількість судових справ щодо вищезгаданих правопорушень, то виходить що роботодавець є фактично безкарним. Тільки за 2015 рік були відомі лише окремі випадки розгляду справ за звинуваченнями по ст.41 та ст. 212-1 ККУ. Зрештою, щоб уникнути витрат на штрафи, роботодавець застосовує методику підписання цивільно – правових договорів.

Якщо ж говорити про робітника, то при такому виді зайнятості він абсолютно втрачає будь – які гарантії та страхування. Розглянемо окремий випадок роботи на будівництві, на якому бригада будівельників офіційно не оформлена. Оскільки роботодавець не сплачує за них податки, а самі робочі при цьому не сплачують у казну єдиного соціального внеску, їхні доходи є більшими, ніж при офіційному працевлаштуванні. Однак, якщо під час робіт трапився нещасний випадок, робочий залишається сам на сам із своїм каліцтвом. Жоден суд чи будь – яка інша інстанція не в змозі буде вимагати від держави чи безпосередньо від роботодавця пільг та компенсацій. Це все може залежати тільки від доброї волі того, хто приймає на роботу. Тут звичайно можна і підняти питання якості гарантій, що теоретично надає держава, однак це трішки інша тема. У таких випадках цивільно – правові угоди також не вирішують питання, адже із підписанням робітник автоматично відмовляється від будь – яких претензій.

Зрештою, при таких обставинах, жоден роботодавець не є зобов’язаний до вчасної оплати праці чи взагалі оплати.

Такий вид працевлаштування хоч і манить зубожіле населення, однак насправді втягує їх у ще більшу прірву.

А яка ж реакція державного апарату? При такій ситуації, фінансово найбільше страждає державний бюджет. Попри загальний курс заманювання закордонних інвесторів дешевою робочою силою, в рік Україна втрачає сотні мільйонів гривень податків, які якраз повинні були б розприділятись для пенсій, бюджетників та ін.

Щоб якось врегулювати проблему, цього року уряд знизив відсоток єдиного соціального внеску для роботодавців до 22%. Здавалось би це повинно би було трішки послабити навантаження на підприємців та зекономлені кошти направити на офіційне оформлення своїх працівників. Однак, ситуація жодним чином не помінялась і лише створила більш сприятливі умови для бізнесу. Стан робітника ж залишається стабільно поганим, хоча із запровадженням нового Трудового кодексу, зі слів деяких експертів,  він значно погіршиться.

На жаль, як ми бачимо, найбільше у такий випадках страждає пересіний робітник, який не може дозволити собі думати про майбутнє, а старається забезпечити себе та свою родину вже і сьогодні. Ця потреба штовхає людей до ризиків, деколи зовсім не виправданих. І як ми вже писали, ця тенденція стосується не тільки України, але і всього світу загалом, хоча саме у нас, в країні третього світу, вона відчувається особиво гостро та проблематично.

Василина Бойко

Коментарі
kazmetal l.com