МІЖ МОЛОТОМ І НАКОВАЛЬНЕЮ

Тема соціально-трудових та соціально-економічних відносин у форматі соціального діалогу в українському суспільстві набирає все більших обертів. Безумовно, наріжну роль у цих процесах відіграє саме національний бізнес, який знаходиться, так би мовити, між молотом і наковальнею.

Молот – це державна регуляторно-податкова політика, а наковальня – наймані працівники в особі профспілкових організацій з їх вимогами стосовно гідних умов праці та соціальних гарантій. В цій, історично сформованій парадигмі взаємовідносин, закладена наріжна основа не лише сталого розвитку кожного бізнесу, а й національної економіки в цілому. Тож, будь-який роботодавець та будь-яка профспілка повинні апріорі мати право на реалізацію свого конституційного права на участь в переговорному процесі.

Саме в такому контексті звучала колонка редактора та низка інтерв’ю у попередньому, вересневому номері журналу, ключовими питаннями якого була легітимність Генеральної угоди між Урядом, профспілками та роботодавцями, зумовлена відсутністю порозуміння Спільного представницького органу (СПО) профспілкової сторони навіть з окремими «репрезентативними» профспілками з приводу їх участі у підписанні цього важливого (так би мовити, апогею соціального діалогу),  для забезпечення суспільної злагоди в соціально-трудових та соціально-економічних відносинах, документу.

Виникли подібні питання і до «…підписання Угоди представником СПО сторони роботодавців. Адже Розпорядження КМУ від 21 січня 2015 р. № 39-р говорить про «Деякі питання укладення та здійснення контролю за виконанням Генеральної угоди між Кабінетом Міністрів України, всеукраїнськими об’єднаннями профспілок і всеукраїнськими об’єднаннями організацій роботодавців», а не СПО. Лишається поки що у підвішеному стані ситуація і з самим СПО після відставки Дмитра Фірташа з посади голови Ради ФРУ, зміни її керівного складу та автономізації Конфедерації роботодавців України». Прагнучи об’єктивно інформувати читача та по-можливості розібратись у всіх подібних інсинуаціях та колізіях, що виникли  з цього приводу, були опубліковані інтерв’ю майже усіх ключових осіб, причетних до Генугоди: міністра соцполітики Андрія Реви, очільників Федерації роботодавців Дмитра Олійника та Федерації профспілок Григорія Осового.

На початку вересня у нас була надія отримати роз’яснення та коментарі і від виконавчого віце-президента Конфедерації роботодавців, першого заступника голови СПО (сторони роботодавців) Олексія Мірошніченка, який  підписував Угоду від імені СПО, щодо його повноважень на підписання та стосовно структурної взаємодії Конфедерації роботодавців з Федерацією роботодавців і Об’єднанням організацій роботодавців України, представники якого теж входять до СПО. Посилаючись на необхідність розібратися в ситуації, яка склалася після відставки Дмитра Фірташа з посади голови Ради ФРУ, пан Мірошніченко погодився на розмову через місяць, а потім взагалі відмовився спілкуватися. Щоб хоч якимось чином прояснити ситуацію стосовно подальшої діяльності СПО приводимо фрагмент інтерв’ю Дмитра Фірташа РБК-Україна від 13 жовтня: «Рішення про те, що я буду йти з керівництва ФРУ, я прийняв наприкінці 2014 року. Але у зв’язку з тим, що почалися спроби нас рейдерити, ми вперлися і пішли воювати. У мене було дві посади – голова ФПУ і голова Спільного представницького органу (СПО) сторони роботодавців. До СПО входять три загальнонаціональні організації – Об’єднання організацій роботодавців України, Конфедерація роботодавців та ФРУ. Я пішов тільки з посту Голови Ради ФРУ, але залишився головою СПО».

Як бачимо, питання ще є: поза коментарями стосовно СПО опинився член команди Всеукраїнська асоціація роботодавців. В якому статусі очолюватиме СПО Дмитро Фірташ? Чи лишатиметься Конфедерація роботодавців членом Федерації роботодавців?

Так що до теми соціального діалогу ще доведеться повертатися і в наступних номерах видання.

Коментарі

kazmetal l.com