РИНКОВА НІША ДЛЯ НАВЧАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ

Жорстка конкуренція, що нині спостерігається на ринку освітніх послуг, змушує менеджмент навчальних закладів бути на передньому краю різного роду інноваційних технологій

Як у сфері методики навчання, так і презентації своїх здобутків та потенційних можливостей. Теоретичні постулати маркетингу знаходять свій прояв у найрізноманітніших практичних підходах до організації навчального процесу, породжуючи все нові ноу-хау для залучення більшої кількості абітурієнтів. Постійне скорочення кількості випускників шкіл на тлі зростання чисельності тих, хто бажає навчатися за кордоном, призвело до ситуації, коли загальна кількість ліцензійних місць (державних та контрактних) в навчальних закладах України вже вп’ятеро перевищує фактичний обсяг вступників. Дійшло уже до того, що багато навчальних закладів по кілька років підряд не можуть заповнити навіть місця державного замовлення, не кажучи вже про контрактну форму навчання. Безперечно, що подібний стан справ ставить серйозні виклики перед вітчизняною системою освіти, зокрема щодо умов функціонування навчальних закладів та їх можливостей надавати якісні та сучасні освітні послуги. Наскільки успішно це можна робити та в який спосіб, ми поговоримо з Тетяною КАМІНСЬКОЮ, ректором Київського кооперативного інституту бізнесу і права (ККІБП), де в нинішніх складних умовах не просто знаходять можливості виживати, а й розвиваються, примножуючи свої якісні та кількісні характеристики.

Докорінна зміна формату

Київський кооперативний інститут бізнесу і права можна одночасно назвати і досвідченим, і молодим. Перше обумовлене його історією, яка починається у січні 1920 р. Друге – тим, що, пройшовши основну частину свого шляху в статусі технікуму, заклад лише в 2009 р. вийшов на рівень інституту, починаючи змінювати свою структуру, підходи до освітньої діяльності, місце на ринку тощо.

Нелегко далася й зміна організаційно-правової форми, коли навчальний заклад перейшов до категорії приватного на самофінансуванні, без будь-якої державної підтримки. Тривалий час інститут був відомчим, – його засновником є Київська регіональна спілка кооперації.

Відсутність досвіду роботи на ринку приватних освітніх послуг вищої школи давалася взнаки – чисельність бажаючих отримати диплом бакалавра Київського кооперативного інституту бізнесу і права була незначною. Частково ситуацію вирішували випускники коледжу, який залишився у складі новоствореного інституту і за рахунок колишньої репутації набирав учнів більш-менш успішно. Та якщо врахувати ініціативи Міністерства освіти і науки України щодо припинення підготовки молодших спеціалістів, перспективи подальшого розвитку коледжів та технікумів виглядають досить невизначено.

Таким чином, коли рік тому мені було запропоновано очолити цей навчальний заклад, причин замислитися та ретельно зважити усі «за» та «проти» вистачало. Разом з тим, багаторічний успішний досвід управління колективом, значно більшим за ККІБП, та бажання підвищити свій рівень самореалізації дозволили дати надію усім, хто об’єднався навколо спільної амбітної мети.

Кадри вирішують усе

Як і будь-яка нова справа, робота в інституті почалася із формування команди однодумців. Весь попередній шлях професійної діяльності підтверджував, що класична теза «кадри вирішують усе» залишається актуальною понині. При цьому завдання ускладнювалося власними переконаннями не починати з кадрових змін. Оскільки було чітке усвідомлення, що за будь-якими реформами стоять людські долі і принцип кризових менеджерів буцімто ціль виправдовує засоби, із позицій морально-етичних, виглядає зовсім інакше. На щастя, гарне знання організаційної та функціональної структури навчального закладу дозволили без конфліктів завести в інститут групу однодумців, які обізнані у своїй справі і готові докласти зусиль задля досягнення поставленої мети. Покладалися сподівання і на колектив інституту, багато членів якого заслужено могли пишатися своїми здобутками на освітній ниві.

Для зняття набусурманеності серед працівників, що є типовим за зміни керівництва, було проведено низку заходів неформального характеру. Подібні речі, зазвичай, не руйнуючи субординацію, дозволяють подивитися на керівника як на близьку за духом людину, коли страх бути покараним заміняється страхом підвести людину, яку ти поважаєш. Досить успішними в цьому плані виявилися одно- та дводенні колективні поїздки працівників інституту по різного роду екскурсійних маршрутах: історичних, патріотичних, духовних. Це дало можливість згуртувати колектив, об’єднати навколо спільної мети та повірити в неї.

З позицій класичного менеджменту важливо вірно сформувати цілі майбутньої справи. Проте, цей етап пройшов швидко, оскільки розпочався ще під час роздумів про нове місце роботи. Значно складніше планувався процес досягнення цих цілей. Тобто під рукою, звісно, був стандартний набір інструментів з покращання ситуації в навчальному закладі, як посилення профорієнтаційної роботи, підвищення кваліфікації викладачів, оновлення навчальних матеріалів тощо. Та механічне використання такого інструментарію не дало би вагомих результатів. Закони ринкової економіки є непорушними: коли ти будеш робити те, що всі – будеш, в кращому випадку, як усі. Або ж, що буває частіше, позаду усіх. Були потрібні рішення, якщо не унікальні, то, щонайменше, нетипові.

Соціальний портрет студента

Одним з таких рішень стала зміна цінової стратегії. Було сформовано соціальний портрет студента інституту. З’ясувалося, що у переважній більшості він є вихідцем з незаможної родини. А відсоток тих, хто виховувався у неповних сім’ях, в декілька разів перевищує середні показники по Україні. Тож довелось грати на своєму полі. Ретельно проаналізувавши усі виклики суспільства, ми знизили вартість навчання. Рішення це далося нелегко, оскільки навіть офіційний індекс інфляції за рік склав 43,3%. Не кажучи вже про кількаразове здорожчання різного роду ресурсів, необхідних для організації навчального процесу. Фінансової подушки безпеки інститут не мав, а тому працювати у збиток не міг. Зростання надходжень, щоправда, не відбулося, але і скорочення теж. Та все ж відбулося збільшення контингенту студентів.

Потім, з огляду на вже згаданий матеріальний стан родин наших студентів, була дозволена помісячна оплата за навчання.

Іншим моментом, який не добавив інституту коштів, але додавав репутації, стало збереження робітничих професій. В коледжі, окрім традиційного молодшого спеціаліста, відбувалася підготовка і кваліфікованих робітників. Оскільки навчальний заклад приватний, то підготовка була платною. Але при цьому абсолютна більшість професійно-технічних училищ Києва, будучи державними закладами, надавали ці послуги безкоштовно. Зрозуміло, що в цій ситуації для того, щоб сформувати хоч якийсь контингент, ціни у нашому коледжі були досить низькими. Причім низькими настільки, що не окуповували витрат, понесених на підготовку. В результаті постало питання відмовитися від цього роду послуг. Але проведений аналіз показав, що переважна більшість випускників бажала продовжувати навчання в коледжі та інституті, що було досить важливо з точки зору збільшення чисельності студентів.

І наостанок, що стосується фінансів, було вирішено підвищити мотивацію студентів шляхом запровадження стипендій для найактивніших. При цьому розмір стипендії встановлювався на рівні не нижче плати за навчання. Звичайно, кількість стипендіатів, порівняно із чисельністю студентів у інституті, була не дуже великою, але відсоток тих, хто справді відзначався здобутками, був суттєвим.

З метою визначення свого потенційного абітурієнта, його мотивів та інтересів було проведено суцільне анкетування щодо їх мотивації до вступу. Виявилося, що більшість профорієнтаційних заходів, на які традиційно робив ставку інститут, не давали очікуваного ефекту. Основним поштовхом до вступу, виявились рекомендації тих, хто навчається чи навчався в цьому закладі. Тому, наступним кроком, цілком логічно, стало анкетування випускників стосовно сильних та слабких сторін закладу. Анкетування було анонімним, що гарантувало його репрезентативність. І в цьому випадку деякі відповіді виявилися дещо несподіваними. Так, до категорій «цікаві дисципліни» та «корисні дисципліни» були віднесені зовсім різні види дисциплін. Так само як і до «нецікавих» та «непотрібних». Це вже чітко вказувало на результати роботи викладачів, що вимагало відповідного реагування. До речі, несподіваний факт, вперше у моєму житті до розряду цікавих дисциплін потрапила вища математика. І це в навчальному закладі, де готують харчовиків, юристів, товарознавців!

Оскільки за результатами анкетування основним побажанням до покращання навчального процесу було посилення практичної складової, то за ротації викладачів, на посади, які звільнилися, були запрошені практики. Люди без наукових ступенів і педагогічної освіти, але фахівці своєї справи. Це ж дозволило урізноманітнити заняття, зробивши їх не такими однорідними.

Вийшовши за двері навчального закладу випускник повинен володіти комп’ютерними програмами для  його спеціальності. Тож очевидно, що ці програми він має вивчати ще у вузі. Натомість вивчення студентами комп’ютерних технологій обмежене банальною інформатикою. Навіть багато викладачів були нездатними назвати спеціалізовані комп’ютерні програми зі своїх спеціальностей.

Ця проблема була вирішена відносно легко. Основним завданням було встановити: яке програмне забезпечення використовується і хто його виготовляє або поширює. Придбання ж самих програм виявилося безкоштовним, оскільки між різними учасниками ринку ІТ-технологій теж існує конкуренція і вони зацікавлені, щоб випускники уміли користуватися саме їхніми програмами. Тому перше ж звернення до розробників та провайдерів дозволило отримати сучасні і, звичайно, ліцензійні програми для усіх спеціальностей.

Разом з уже традиційним програмним забезпеченням, як наприклад програми серії «1С: Бухгалтерія», були отримані і досить унікальні програмні продукти. Так, було створено навчально-виробничу лабораторію біржової діяльності, яка стала другою в Україні, але першою за своїми технічними характеристиками. Вона дозволяє в режимі реального часу працювати на усіх провідних біржах світу, даючи можливість не лише в цікавій інтерактивній формі опанувати закони ринку, а й спробувати себе в якості реального учасника фондового світу.

В цілому ставка робилася на передові інноваційні технології, оволодівши якими, випускник стає цікавим роботодавцю. Наприклад, новопридбане обладнання для лабораторії харчових технологій за своїми параметрами поступається лише Національному університету харчових технологій, не кажучи вже про неспеціалізовані навчальні заклади, такі як наш.

Гнучкий навчальний план

Завдяки існуючій автономії з формування освітніх програм, були змінені перелік дисциплін, їх кількість, співвідношення між різними видами навчальної роботи та підходи до формування навчальних планів. Довелося навіть піти на таке серйозне, за колишніми мірками міністерства, порушення як зміна навчальних планів для студентів, що вже навчаються. Фактично тепер ми не маємо наскрізного навчального плану, який би залишався незмінним від моменту вступу і до випуску. Дисципліни вносяться та уточнюються залежно від потреби на ринку та замовлень роботодавців, оскільки динамічний розвиток технологій не дозволяє чекати чотири роки до наступного набору.

Потреба оперативної зміни навчальних планів була обумовлена і активним розвитком міжнародної діяльності. Укладено міжнародні угоди з вузами-партнерами. Адже поняття подвійних дипломів знайоме в усіх серйозних навчальних закладах. Проте, розмаїттям форматів нашого інституту може похвалитися не кожен. Є варіант, коли студент навчається в нашому інституті, а за кордон від’їжджає лише на екзаменаційну сесію. Можливо навпаки – вчитися за кордоном, а здавати іспити вдома, або ж посеместрово навчатися в одночасно у двох вузах. Практикується і заочна освіта, коли в іншій країні студент навчається кілька тижнів, опановуючи матеріал, який не засвоїв вдома. Безперечно, щоб усі ці форми навчання не перетворилися на профанацію, освітні програми вузів-партнерів мають бути ретельно узгодженими та виключати можливість випадання системоутворюючих блоків знань.

Ні для кого не секрет, що закордонні навчальні заклади досить охоче укладають угоди з українськими вузами, розглядаючи Україну як фінансову ресурсну базу. Проте, завдання міжнародної співпраці стояло у пошуках реальних шляхів залучення нашої молоді в цей процес. Хтось із партнерів виділяв місця для безкоштовного навчання, або ж завдяки партнерам інститут ставав учасником грантової програми, а студенти отримували можливість навчатись безкоштовно.

Були також укладені угоди і з організаціями для літньої виробничої практики із досить пристойною оплатою праці. Таким чином, за одне літо студент отримував можливість оплатити весь період навчання в інституті. Мова йде не про звичайний робочий рекрутинг, а саме про співпрацю із надійними партнерами з жорстким контролем з нашого боку за умовами перебування студентів та їх соціальним захистом. Жоден студент, що поїхав по цій програмі, не відмовився продовжувати подальші поїздки в наступні роки.

Додаткові курси

Ефективність практики і навчання за кордоном та в Україні значною мірою визначається володінням іноземними мовами. Проте, масового прояву в студентському середовищі це явище не набуло. На 1,5 тис. студентів інституту лише біля 40 осіб більш-менш володіють іноземною мовою.

Тож при інституті були відкриті курси англійської мови, де волонтери безкоштовно проводять заняття у форматі розмовного клубу як зі студентами, так і з викладачами. Для тих же викладачів, що володіють англійського на достатньому рівні, а це зараз в інституті обов’язкова кадрова вимога, запропоновано розвивати свої фахові навики, проводячи за додаткову плату заняття зі своїх дисциплін англійською мовою.

Оскільки насиченість передових сегментів ринку фахівцями зі знанням англійської мови на сьогоднішній день уже є майже повною, ми вирішили діяти на випередження та, щоб підняти престиж нашого випускника, ініціювали такі ж безкоштовні курси з німецької та італійської мов, що, переконані, є досить репутаційним.

Так як значна частина студентів проживає в гуртожитку, що знаходиться поруч із навчальним корпусом, то час, проведений в цих стінах, для формування позитивного іміджу інституту повинен у студентів асоціюватися з речами цікавими та захоплюючими. Безперечно наш навчальний заклад, як і більшість інших, мав і студентське самоврядування, і культурно-масову роботу, і спортивні гуртки та секції. Проте це є скрізь і не може розглядатися як перевага. Тому ми стали запрошувати на зустрічі зі студентами цікавих та успішних людей, які розповідали про свій шлях становлення.

Вдалим інститутським проектом став «Простір креативних людей». Його суть полягає у визначенні оригінальних, часто навіть провокативних проблем, які обговорювалися як між студентами, так і з запрошеними гостями.

Іншим проектом, який виріс до всеукраїнського, є фестиваль студентських вертепів. Його мета – зібрати студентські колективи з різних куточків України і у колядках та щедрівках відчути єдність та різноманіття нашої землі.

Не забули про душу

Оскільки абсолютна більшість викладачів є фахівцями своєї професійної сфери, не маючи суто педагогічної освіти, було прийнято досить незвичайне, як для навчального закладу нашого типу, рішення – розпочати співпрацю із Церквою.

Подібний крок був певною мірою ризиковий тому, що хоч ніхто відверто не заперечує інституту Церкви, але декілька поколінь, що виросли в атмосфері атеїзму, передали нам у спадок досить специфічне ставлення до неї. Відповідно, була загроза звинувачень у нав’язуванні молоді релігійних догм та заміні ними фахової підготовки. Враховуючи, що майже усі наші студенти є вихідцями з Центральної України, відповідно православного віросповідання, було вирішено почати співпрацю із Українською Греко-Католицькою Церквою (УГКЦ). Позаяк усе керівництво інституту було іншої конфесії, автоматично знімалося питання заангажованості на досягненні якихось прихованих цілей. Крім того, це дозволяло говорити про систему противаг та контролю, щоб представники УГКЦ не мали спокуси змінити предмет співпраці із гуманістичного на суто релігійний. Щоправда, як потім виявилося, ці перестороги були даремними. А після укладення угоди із Київською Трьохсвятительською духовною семінарією – навчальним закладом УГКЦ, студенти обох закладів так здружилися, що під час проведення спільних заходів не можна було і розпізнати хто звідки.

На завершення

Окрім перелічених заходів для розвитку інституту було зроблено ще безліч інших речей, які, щоправда, не так вирізняються своєю оригінальністю. Зокрема, було підписано угоди з навчальними закладами, що мають військові кафедри, щоб наші студенти мали можливість отримувати офіцерські звання. Ліцензовано нові магістерські спеціальності. Отримана відповідність вищому рівню акредитації, що дало можливість відкрити аспірантуру. Інститут став співзасновником наукового журналу, що має цитування у 21 міжнародній наукометричній базі та поданий в Міністерство освіти та науки України для включення до переліку фахових.

З метою презентації досягнень інституту стала приділятися увага офіційній інтернет-сторінці та представництву у соціальних мережах. Оновлення інформації та її оперативність значною мірою визначають враження, які інтернет-користувачі отримують про заклад. Крім того, враховуючи технологічні можливості комп’ютерних мереж, якими зараз все одно усі користуються, було б, щонайменше, нерозумним не використати такі резерви з метою популяризації інституту.

Тож ідей не бракує. Цим матеріалом хотілося б донести тезу про те, що не завжди більші масштаби організації та вищий рівень її фінансового забезпечення є гарантом сильніших позицій на ринку. Правильна діагностика проблемних моментів, творчі рішення спрямовані на їх вирішення, оперативність та підтримка команди є запорукою досягнення поставлених цілей. Та й віра у правильність обраного шляху, звичайно.

Коментарі
kazmetal l.com