Хто приватизував право на соціальний діалог?

Соціальний діалог – це процес чи це результат? Якщо процес, то в нас усе гаразд, кажуть експерти. Хоча результатів в українському соціальному діалозі негусто. Тут є над чим помізкувати всім зацікавленим сторонам – стороні роботодавців, профспілковій стороні разом з урядовою. Передусім варто остаточно визначитися в термінах:  що, власне, вважати результатом соціального діалогу,виконавчий віце-президент Конфедерації роботодавців України Олексій МІРОШНІЧЕНКО

Результатом соціального діалогу має стати прийняття рішень на рівні держави за допомогою інструментів соціального діалогу. Чи відбувається це нині в Україні? Мабуть, ні.

По-перше, потрібно визначити поняття соціального діалогу.

По-друге, з’ясувати, а хто веде цей діалог? На жаль, і роботодавці, і профспілки приватизували право на ведення соціального діалогу.

Варто, зрештою, визначитися: хто тут має право голосу? Тільки роботодавці, профспілки чи інші елементи громадянського суспільства?

По-третє, потребує ревізії законодавча база. Чи вона досконала? Чи не має «білих плям»? З точки зору правового забезпечення процесу є Закон України «Про соціальний діалог в Україні», та чи він досконалий, чи, можливо, потребує змін? Я вважаю, що так, зміни не зайві, хоча ми  спробували вмістити в цей закон «все, що треба».

Ми говоримо, що соціальний діалог може відбуватись у довільній формі, але досвід показує, що потрібно створити законодавчозакріплений, легітимний, обов’язковий майданчик для ведення соціального діалогу. Національна тристороння соціально-економічна рада (НТСЕР), передбачена законодавчо, таким майданчиком не стала і не стане.

Ми зробили аналіз європейського законодавства й аналіз конституцій низки країн (зокрема Конституції ЄС) на предмет наявності подібних рад. Практично всі країни мають аналог соціально-економічної ради, який прописаний у конституціях. Чітко закріплено, в якій спосіб держава веде соціальний діалог у своїй країні. І Римський договір, і Лісабонська угода теж посилалися на «конституцію праці».

Свого часу ми офіційно звернулися до НТСЕР з проханням, щоб розділ для цієї тристоронньої ради був прописаний у нашій Конституції, де уряд мав би певні зобов’язання, чи Президент, чи Верховна Рада узгоджували би ці рішення. Але соціальний діалог цього не вирішує.

По-четверте,  треба визначитися з присутністю урядової сторони у складі НТСР – потрібна вона чи не потрібна? Ми повинні вирішити цю проблему і замінити третю сторону (урядову) на громадянське суспільство. Це має  бути політичне рішення. Якщо це рішення буде прийнято, то тоді доцільна буде поява в Конституції України поняття «тристороння рада». А без цього, питання вирішено не буде.

По-п’яте, маємо подумати про репрезентативність. Багато лунало думок про те, що нам треба чітко визначити: де вона потрібна? У переговорному процесі, при укладанні колективних угод, на різних рівнях репрезентативність потрібна, тому що партнери повинні бачити: кого ти представляєш, хто тобі надав повноваження, як ти будеш виконувати всі зобов’язання. Від цього залежить життя багатьох найманих робітників.

По-шосте, треба дати відповідь на виклики вже згаданої адміністративно-територіальної реформи, децентралізації (ред.: державного управління). Давайте спробуваємо змоделювати селищне об’єднання. Наприклад, є територіальна громада, який там  може буде соціальний діалог? І з ким? З одного боку, громада отримала певні повноваження від держави щодо визначення певних податків, ведення бізнесу і так далі, і т. п. Чи є у нас на рівні громади соціальні партнери? Їх практично немає. Навряд чи є профспілка чи організація роботодавців на території селища. Далі виникає питання: чи потрібен соціальний діалог на територіальному рівні? Мабуть, що потрібен. Але хто буде його вести? Ми повинні дати тут чітку відповідь і тоді поняття соціального діалогу стане значно повнішим.

На останок – сьомим пунктом буде питання про найслабшу ланку соціального діалогу в нашій державі. Це державні службовці.  На це є різні причини: зокрема, часта зміна і некомпетентність державних службовців. Тому треба проводити навчання державних службовців з цієї тематики. Вони повинні  знати, що таке соціальний діалог, яким він має бути на територіальному рівні. Якщо ми не зміцнимо найслабшу ланку соціального діалогу, прогресу в країні не буде.

Коментар редакції: Редакція журналу «РоботодавецЬ» має надію, що наші читачі пам’ятають багаторічні перипетії щодо розвитку соціального діалогу в Україні з усіма його проблемами. З лобіюванням законодавства про організації роботодавців та внесенням до нього змін, які забезпечували реалізацію корпоративних і не тільки інтересів окремих груп, а також прихованої і відвертої боротьби між суб’єктами сторони роботодавців на національному рівні, що призвело зрештою до розвалу єдності сторони навіть, в її існуючому з 2007 року, картельно-олігопольному форматі. Закріплення цих законодавчих забаганок в законі про соціальний діалог, який нині більшою мірою імітується, ніж діє, що неодноразово висвітлювалось у нашому виданні навіть протягом 2017 року. Активним учасником, якщо не ключовим натхненником цих процесів, був і автор думок, покладеним на папір в цьому невеличкому матеріалі нашим кореспондентом. Як бачимо, в ньому більш запитань ніж бачення майбутнього українського трипартизму. Хоча між словами, чи між рядками, прослідковується чітка власна програма дій, відмінна від консолідованої позиції сторони роботодавців на національному рівні та деяких незалежних експертів, усунених від соціального діалогу.

Коментарі
kazmetal l.com