РЕКОМЕНДАЦІЇ Круглого столу «Стан, виклики та ризики в царині соціального діалогу як чинника управління сталим розвитком країни»

РЕКОМЕНДАЦІЇ

 Круглого столу «Стан, виклики та ризики в царині соціального діалогу як чинника управління сталим розвитком країни»   

                                                                                                                                                                

Учасники круглого столу «Стан, виклики та ризики в царині соціального діалогу як чинника управління сталим розвитком країни» констатують, що інститут соціального діалогу в України так і не став провідним «майданчиком» для досягнення взаємопорозуміння та синергії соціальних партнерів – урядової, профспілкової сторін та сторони роботодавців в реалізації ключових реформ із забезпечення сталого соціально-економічного розвитку країни.

Ситуація, що склалась, зумовлена:

  • відсутністю чіткої стратегії розвитку соціального діалогу за участю представників третього сектору в контексті проголошених реформ та євроінтеграційних прагнень України;
  • формалізацією переговорного процесу при прийнятті важливих законодавчих соціально-трудових та соціально-економічних регуляторних рішень та його фрагментарністю;
  • фактичним втручанням держави в діяльність соціальних партнерів при визначенні та підтвердженні репрезентативності сторін соціального діалогу та їх учасників;

– недосконалістю Порядку оцінки відповідності критеріям  репрезентативності та підтвердження репрезентативності суб’єктів сторін профспілок та організацій роботодавців, а також недоказовою її достовірністю;

  • недотримання сторонами соціального діалогу взятих на себе зобов`язань, що знижує суспільну легітимність інституту соціального діалогу в цілому;
  • дискримінаційністю окремих положень Законів України «Про організації роботодавців та їх об’єднання, права та гарантії їх діяльності» та «Про соціальний діалог в Україні» щодо організацій МСБ, що користуються найманою робочою силою, в частині участі у переговорному процесі з владою та профспілками у складі сторони роботодавців, що вже саме по собі є порушенням прав і свобод, передбачених статтями 9 та 15 частини другої статті 22 та частини четвертої статті 36 Конституції України, а також низки постанов Конвенції № 87 Міжнародної організації праці (МОП) при ООН «Про свободу асоціації і захист права на організацію», ратифікованої Україною, що призвело до фактичної монополізації представницьких повноважень сторін соціального діалогу, особливо сторони роботодавців, в переговорному процесі з урядовою стороною у форматі трипартизму;

– фактичною підпорядкованістю Національної тристоронньої соціально-   економічної ради урядовій стороні.

В результаті, відбувається лише імітація соціального діалогу та «підкилимна» боротьба між суб’єктами його сторін за зони впливу на регуляторні та політичні рішення влади. Все це негативно позначається на ефективності Генеральної, галузевих, регіональних та колективних угод та деструктивно впливає на регуляторну політику й соціальну стабільність в країні.

Зважаючи на необхідність забезпечення сталого розвитку країни через удосконалення механізму соціального діалогу відповідно до заключного документу ООН  «Перетворення нашого світу: Порядок денний сталого розвитку 2030» (2015 р.) та зобов`язання України посилювати діалог між владою та громадянським суспільством в рамках виконання Угоди про Асоціацію Україна – ЄС, учасники круглого столу рекомендують:

  1. Соціальний діалог вважати визначальним чинником управління сталим розвитком країни.
  2. Пропонувати сторонам соціального діалогу розглянути Дорожню карту «Стратегія модернізації соціального діалогу» з метою її втілення в практику.
  3. Створити Тристоронню робочу групу з комплексного реформування законодавства про соціальний діалог, зокрема щодо внесення змін до законів України «Про соціальний діалог», «Про організації роботодавців, їх об’єднання, права і гарантії їх діяльності», «Про профспілки, їх права та гарантії діяльності», «Про колективні переговори та угоди» в частині:

3.1. Приведення їх у відповідність до положень Конституції України та Конвенцій Міжнародної Організації Праці №87 та №98, ратифікованих Україною.

3.2. Залучення до соціального діалогу представників інститутів громадянського суспільства у форматі «соціальний діалог+» під час проведення консультацій з питань державної соціально-економічної та соціально-трудової політики, які відповідають їх статутної діяльності.

3.3. Запровадження алгоритму представницького визначення репрезентативності сторін соціального діалогу та їх учасників без адміністрування державними органами виконавчої влади.

3.4. Надання права брати участь у колективних переговорах з урядовою та профспілковою сторонами з підготовки та підписання угод відповідного рівня:

– організаціям роботодавців і їх об’єднанням, які не відповідають критеріям репрезентативності;

– громадським організаціям підприємців, які користуються найманою робочою силою, та їх об’єднанням відповідного статусу, статутами яких передбачено представництво інтересів роботодавців у соціальному діалозі,.

3.5. Забезпечення балансу інтересів між різними сегментами економіки (великий, середній, малий бізнес) шляхом забезпечення їх квотної участі в органах соціального діалогу.

3.6. Забезпечення взаємодії органів влади та місцевого самоврядування, в тому числі і контролюючих органів, з суб’єктами сторони роботодавців (підприємців) виключно через їх організації.

3.7. Врегулювання соціальної відповідальності сторін соціального діалогу на національному рівні:

– сторони роботодавців – за наповнення бюджетів усіх рівнів та фондів соціального захисту населення в межах укладеної Генеральної угоди та створення гідних умов праці для найманих працівників;

– профспілкової сторони – за якісне виконання трудових обов’язків найманими працівниками та раціональне використання основних засобів, сировини та предметів праці;

– урядової сторони – за регуляторно-правове забезпечення балансу інтересів усіх сторін соціального діалогу в системі соціально-трудових та соціально-економічних відносин на засадах розширеного відтворення бізнесу та кількості робочих місць в промисловості та інших галузях економіки;

3.8. Формування моделей соціального діалогу на регіональному та місцевому рівнях на тристоронній основі, які б активізували роль організацій підприємців та роботодавців у розробці й реалізації програм сталого розвитку в умовах децентралізації влади.

3.9. Заборони державним службовцям та народним депутатам, екс-державним службовцям протягом 3-х років після звільнення з державної служби, екс-народним депутатам протягом 3-х років після завершення депутатських повноважень, лідерам та членам органів управління політичних партій очолювати громадські організації та громадські спілки, організації роботодавців та їх об’єднання.

3.10. Врегулювання ролі урядової сторони у розбудові соціального діалогу в контексті виконання положень Статті 11 Конвенції № 87 МОП «Про свободу асоціації і захист права на організацію», ратифікованої Україною, якою передбачено, що «Кожний член Міжнародної організації праці, для якого ця Конвенція набула чинності, зобов’язується вжити всіх потрібних і відповідних заходів, щоб гарантувати працівникам і роботодавцям вільне здійснення права на організацію».4.       Сприяти синергії суб’єктів сторін соціального діалогу, наукових, науково-дослідницьких та експертних установ, громадських організацій щодо реалізації Дорожньої карти «Стратегія модернізації соціального діалогу».5.       В рамках реалізації Дорожньої карти підготувати та провести низку тематичних круглих столів з тематики соціального діалогу та сформувати робочі групи для реалізації її ключових напрямків.

5 жовтня 2017 р.

 

Коментарі
kazmetal l.com