НАСЛІДОК КОЛАПСУ У СОЦІАЛЬНОМУ ДІАЛОЗІ

«Куди не кинь – всюди клин!» – ця приказка, мабуть, як ніяка інша логічно асоціюється із станом, так званого, «трипартизму» (соціального діалогу) в Україні. І якщо надія щодо його відновлення якось було вже зажевріла після розпочатого переговорного процесу з приводу напрацювання проекту нової Генеральної угоди на 2018-2019 роки у форматі: урядова сторона, профспілкова сторона та сторона роботодавців, то, як кажуть, «не довго музика грала, не довго парубок танцював».

Соціальні партнери: профспілковці та урядовці не знайшли порозуміння, здавалось би, в елементарних речах, котрі інакше як реалізацією домашніх «заготовок» профспілкової сторони (корпоративних чи політичних), з одного боку, та прагнення урядової сторони уникнути будь-якої відповідальності за соціально-економічний розвиток країни навіть стосовно бюджетних працівників, з іншого, назвати не доводиться.

А сторона роботодавців, наразі, начебто тут і не при чому, вважає президент Спілки орендарів і підприємців України, Заслужений економіст України Віктор ХМІЛЬОВСЬКИЙ.

Тож, на його думку проблема не в соціальному діалозі, незважаючи на те, що законодавчі акти як стосовно самого соціального діалогу, так і щодо врегулювання сторони роботодавців несуть в собі антиконституційні та патерналістичні положення, а в головах суб’єктів сторін трипартизму і, зокрема, парламентаріїв.

Так, що національному соціальному діалогу ще далеко до європейської практики його побудови без приведення відповідної законодавчої бази до положень Конституції України та Конвенцій Міжнародної Організації Праці, ратифікованих Україною.

Коментарі
kazmetal l.com