Заступник голови ФПУ Володимир Саєнко: Єдиний шлях відродження економіки – підвищення зарплат

Прем’єр-міністр Володимир Гройсман публічно оголосив, що нинішнього року середня зарплатня може сягнути 10 тисяч гривень, чим фактично підтримав профспілкову позицію. У багатьох виникає питання чи є в Україні економічне підґрунтя для такого зростання зарплат? Чи не завдасть це шкоди українській економіці? Давайте спробуємо розібратися з цими  питаннями.

Непомітно минула перша половина року, працювали підприємства, вироблялась і продавалась продукція, наповнювались бюджети, змінювались ціни і, звісно, виникає питання якою мірою цей період позначився на трудових доходах і життєвому рівні працюючих.

 

Українські профспілки на самому старті переговорів щодо укладення нової Генеральної угоди на 2018-2020 роки заявили про необхідність істотного підвищення мінімальної зарплати та забезпечення високих темпів щорічного зростання середньої зарплати і вказали на джерела фінансових ресурсів для цього без шкоди для подальшого розвитку економіки. Позиція і розрахунки офіційно доведені до представників Уряду та національних об`єднань роботодавців на переговорах.

 

Чому українські профспілки так категоричні? Сьогодні мінімальна заробітна плата (3723 грн.) залишається нижчою за фактичний розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб (4292 грн. у червні 2018 року), як гарантований Конституцією достатній життєвий рівень,  на 13%. Це означає, що багатьом працюючим повний робочий тиждень (40 годин) потрібно відмовитись від частини елементарних власних життєвих потреб, не кажучи вже про повну відсутність у такій мінімальній зарплаті коштів на утримання дітей. Таких людей немало. За даними Держстату, на рівні мінімальної або нижче отримують зарплату понад 580 тисяч українців, тобто кожний дванадцятий, а серед медиків – кожний восьмий, працівників культури – кожний шостий. Це не що інше як масштабна бідність серед працюючих.

 

Офіційне і об’єктивне підтвердження такого висновку: Україна на 7 місці в міжнародному рейтингу бідності країн, який щороку складає видання Bloomberg, і на 112 (зі 149) у Світовому рейтингу рівня життя (The Legatum Prosperity Index™).

 

Серед аргументів профспілки наводять наступний: в операційних затратах підприємств на виробництво продукції (собівартості) затрати на заробітну плату становлять в середньому лише  6-7 %. В економіках Європейського союзу цей показник сягає 25-40%.  Український працівник у червні 2018 року отримав в середньому лише 296 євро, що ледь перевищило найнижчу мінімальну зарплату, встановлену у одній серед країн ЄС Болгарії – 261 євро.

Українські підприємства давно уже реалізують продукцію за світовими цінами і мають відповідні доходи, співставимі з європейськими на одиницю продукції.  Це означає лише одне – бізнес має фінансові ресурси, але не доплачує українцям сотні мільярдів гривень за таку ж працю, як у європейських країнах. У цьому – корінь несправедливого розподілу результатів праці.

 

Варто зазначити, що протистояння сторін соціального діалогу навколо мінімальної та середньої зарплати не локальне і властиве не лише Україні. Так, наприклад, у вівторок 7 серпня, Прем’єр-міністр Польщі Матеуш Моравецький до пізньої ночі вів перемовини з профспілкою «Солідарність». Польські профспілки аналогічно з українськими вимагають від влади значного зростання зарплат. Серед вимог – підняття на 12% зарплат у бюджетній сфері, де зарплати заморожені ще з 2010 року. Окрім того наші польські колеги вимагають від уряду індексувати на 8,5% мінімальну зарплатню. Отже, домагатись більшої зарплати для спілчан – це основна робота всіх профспілок.

 

Опоненти часто кивають на нібито можливу негативну реакцію економіки – різке зростання цін на соціально-значущі продукти і товари, причиною якого стає підвищення зарплат.   Насправді це не так. Практика 2000-2008 та післякризових 2010-2013 років переконала всіх, що зростання споживчих цін, на яке далеко не в першу чергу впливає ріст зарплат, становило менше половини показника зарплатного росту.

 

На переговорах по Генеральній угоді позиція Федерації профспілок України однозначна – вимірювати мінімалку чи середню зарплату лише за абсолютним кількісним показником – помилковий шлях. Потрібно забезпечити постійне зростання купівельної спроможності фактичних трудових доходів і мінімальної державної гарантії в оплаті праці. Зарплати мають щорічно  істотно випереджати зростання споживчих цін. Для цього є офіційний показник реальної заробітної плати і передусім на нього потрібно спиратись соціальним партнерам та Урядові, зокрема, при формуванні державної політики, визначенні макроекономічних показників соціально-економічного розвитку та формування бюджетів.

 

Потрібно розв’язати також  проблему офіційного показника середньої зарплати. Та ж  державна статистика показує стрімке її зростання протягом останніх двох років. Водночас, якщо запитати у пересічного робітника чи отримує  він   сьогодні 9 тисяч гривень в середньому по Україні або  13,5 тисяч в місті Києві, переважна більшість скажуть, що це не про них.

 

Насправді ж кваліфіковані працівники отримують заледве більше від мінімалки, а поряд за рахунок тих же робітників топ-менеджери приватних і державних підприємств декларують особисті мільйонні “трудові” доходи. Отже, на сьогодні середня зарплата – це “середня температура по палаті”. Тому потрібно змінювати методику визначення цього показника, бо на державному рівні формується викривлене враження, що трудовій людині, простим робітникам живеться заможно і з кожним днем все краще.

 

Для цього у світі напрацьовано, наприклад, обчислення так званої “медіанної” середньої зарплати, коли у розрахунок не беруться по 10% найвищих та найнижчих   зарплат, а середня рахується по 80%. Тоді остаточні цифри будуть максимально відповідати реальному стану речей і більш чесно відображати фактичні доходи та життєвий рівень трудового люду.

 

Профспілки добре розуміють самі і нам постійно доводиться переконувати соціальних партнерів, що зростаючі заробітна плата і купівельна спроможність українців – це основа розвитку нашої економіки. На сьогодні немає більш потужного інвестора в українську економіку, ніж власні громадяни. Загальний фонд оплати праці та бюджет пенсійного фонду перевищують 1400 мільярдів гривень. Саме на ці гроші купуються товари та послуги наших підприємств, забезпечуються діюче і нове виробництво. Тільки через стабільне зростання прибутків українців можливо відродити нашу економіку.

Зростаючі зарплати і похідні від них пенсії навіть без залучення кредитів та зовнішніх інвестицій стають основним джерелом:

– розширення внутрішнього споживчого попиту, зростання обсягів виробництва в реальному секторі економіки,

– підвищення якості кваліфікованої робочої сили та стримання виїзду на заробітки за кордон,

– збільшення надходжень податків і зборів до бюджетів всіх рівнів, Пенсійного фонду та фондів соціального страхування,

– створення умов для легалізації трудових відносин та виведення з тіні зарплат, захисту мільйонів нинішніх безправних “нелегалів” трудовим законодавством.

Не враховувати такі важливі фактори при формуванні та реалізації державної політики – недалекоглядно і соціально безвідповідально.

Ось чому профспілки твердо стоять на позиції забезпечення справедливого розподілу результатів праці на користь працівників, передусім – високих темпів зростання мінімальної та середньої заробітних плат і ця позиція лежить в основі колективних переговорів по новій Генеральній угоді.

 

Коментарі
kazmetal l.com